logo white.png
post-1.png
Photo-3 (1) (1).jpg

Хроніка Львівського органного залу

У 1933 році  відомою чеською компанією “Gebrüder Rieger" у залі було встановлено орган. Він був унікальний тим, що мав другу частину – так званий Fernwerk, що розташовувався на протилежному від хорів боці, у вежі на другому поверсі. Fernwerk мав окремий мануал і міг використовуватися під час супроводу хору. У часи Другої світової війни орган дивом уцілів і діяв ще певний час. Багате внутрішнє оздоблення і цінне майно було вивезено у повоєнні роки, коли на підставі офіційних радянсько-польських угод у рамках політики збереження та реституції пам’яток культури багато артефактів були вивезені з України в Польщу. Так, 14 грудня 1945 року був затверджений додатковий протокол до угоди Польського комітету національного визволення і УРСР від 9 вересня 1944 року щодо переселення українців з Польщі в УРСР і поляків з УРСР до Польщі. Згідно з пункту 6 протоколу католицьке духовенство отримало право вивозити майно храмів і “предмети релігійного культу”. Таким чином цілком легально радянський уряд дав можливість вивезти низку унікальних мистецьких пам’яток та архівів, які не підпадали під вимоги реституції, оскільки були створені і належали установам, храмам, громадам в Україні.


В 1962 році приміщення передали Львівській політехніці, і воно слугувало потребам студентського клубу: тут проводилися музичні і спортивні заходи, розважальні, танцювальні вечори. “Приблизно у 1963-1965 роках в залі регулярно організовували танці в супроводі естрадно-джазового біг-бенду під управлінням диригента Тітова”, – згадує музикант Борис Олійник. 

Львівський академічний будинок органної та камерної музики – перший концертний органний зал, відкритий на території України, який сьогодні є важливою точкою на культурній мапі не лише країни, але й східної Європи. Годинниковий механізм команди Органного залу точно й безперебійно працює, реалізуючи низку унікальних проектів і сміливо дивиться у майбутнє, плануючи нові. На наших очах і нашими руками твориться музична історія. Та історія органного залу, який відчинив свої двері для слухачів більш ніж півстоліття тому, довгий час залишалася без уваги, доки її пожовклі сторінки тліли у коминку часу. Ми давно не полишали ідею відновити ці сторінки, бо своє коріння треба знати, берегти і поважати. Крім цього, ретроспектива багаторічної діяльності Органного залу відкриває нові можливості для аналізу пройденого шляху, розуміння причинно-наслідкових зв’язків та, деякою мірою, застерігає від потенційних помилок. Історична розвідка, присвячена становленню цієї інституції несподівано переросла в масштабний проект, що поєднав у собі роботу з архівними документами, огляд періодики ХХ століття, цикл інтерв’ю з низкою митців та дослідників і систематизацію відомої інформації про всі події, що відбулися в Органному залі з часу його заснування у 1968 році. Стислий результат нашої роботи – книжка, яку ви тримаєте в руках. Дана хроніка є першою спробою прослідкувати становлення музичної установи і не претендує на повноту та всеохопність. Тому ми обов'язково й надалі продовжуватимемо роботу з дослідження історії Львівського органного залу

Передісторія

 

Будівля Львівського органного залу починає свою історію приблизно з початку 1600-х років, коли землю на горі поблизу Сокільницької дороги (нині вулиця Дорошенка) подарували ордену домініканців. Упродовж двох наступних століть вона пережила трансформацію від дерев’яної каплиці до кам'яної фортеці, і врешті, після декількох перебудов, в кінці XVIII століття набула майже сучасного вигляду. Пізніше, у XIX столітті було перебудовано вежі, встановлено годинник, з’явилась тераса зі сходами. У 30-х роках ХХ століття будівля пережила масштабну реконструкцію та оновлення. Тут зокрема зʼявилися розписи відомого майстра сецесії Яна Генріка Розена, чиї фрески прикрашають Вірменську церкву у Львові. Фрески Розена у радянський час заклали плиткою та замазали тиньком, а саме приміщення перетворили на вбиральні, побудувавши посередині перегородку, що зруйнувала частину розписів. Лише у 2019 році їх вдалося відкрити та реставрувати, роботи проводилися за фінансування Львівської міської ради.

right arrow
right arrow
right arrow
right arrow
right arrow
right arrow

1968-1969

Центру органного мистецтва, яким стала Органна зала Львівського політехнічного інституту, судилося з’явитися на культурній мапі міста 1968 року, на тлі доби, яку професорка Любов Кияновська називає останніми хвилями хрущовської “відлиги”. На щастя, серед абсурдних ідеалів, які так ретельно нав’язувала комуністична імперія своїм громадянам, траплялися і досить гуманістичні. Крім цього, важливо розуміти, що за будь-якими позитивними здобутками головним чином стоїть зовсім не епоха, а конкретні люди – пасіонарії з правильними орієнтирами. З 1956 по 1971 роки посаду Міністра культури УРСР обіймав Ростислав Бабійчук. Він виступив ініціатором створення багатьох музично-драматичних театрів, а також був серед тих, хто очолив зведення палацу “Україна” в Києві. За часів його роботи було засновано й ансамбль танцю України імені Павла Вірського. Цей період дехто називає “ренесансом української культури та духовності”. 

Потреба музикантів Львова у наявності концертного органа обговорювалася давно. Спроби відновити інші органи в місті важко назвати вдалими: будь-які ремонти проводились непрофесійно і нашвидкоруч, інструменти часто демонтували з релігійних будівель і перевозили на інші місця, не лише пошкоджуючи їх механічно, але й позбавляючи їх акустичних умов, для який органи, власне, було збудовано. Тому за шанс реставрувати орган у будівлі на вулиці Миру (зараз Бандери) львівська інтелігенція вхопилась, як за останню соломинку. 


Одним з ключових ініціаторів відродження органа став педагог Львівської консерваторії, відомий піаніст і  чи не єдиний на той час у Львові концертуючий органіст Самуїл Дайч (1928-1988). 

"На початку 60-х “вулицями ходили пани у фетрових капелюхах і макінтошах, у їхніх кишенях лежали абонементи до філармонії на весь сезон, – пише в своїй книзі “Львів повсякденний” Ілько Лемко. – Це був час, коли спраглі духовної поживи громадяни з фанатизмом, який і не снився пізнішим адептам рок-музики, штурмували концертні зали, де виступав піаніст Святослав Ріхтер”. Про любов містян до музики свідчить і такий фрагмент з книги: у 1962 році “на вулиці Коперника відкрився перший і на той час єдиний (!) у СРСР музичний салон. Місяць навчання музиці тут коштував 12 карбованців 20 копійок. За 20 копійок можна було грати на піаніно цілу академічну годину – 45 хвилин”.

Всесоюзна підготовка до святкування 50-ліття Жовтневої революції (1967) та 100-ліття з дня народження “вождя народів” Леніна (що мало відбутися у 1970) супроводжувалася значним, прискореним нарощенням виробничих потужностей у всіх сферах, і це, в цілому, сприяло економічному розвитку регіону. Пришвидшилось також містобудування: щорічно у Львові з’являлись десятки нових житлових будинків, інфраструктурні, культурні, спортивні та рекреаційні об’єкти. 


Красномовно й іронічно репрезентує цей час фотографія дівчинки з кульками на першотравневому параді – найбільш відома фотографія 1968 року.

#ОРГЗАЛ

info@lvivconcert.house  Tel: +38 098 871 0180.  вул. Степана Бандери 8, Львів,  Україна, 79013

© Львівський органний зал, 2022

Львівський академічний будинок органної та камерної музики
Підпишіться на нашу розсилку

Дякуємо, що підписалися.

  • Facebook
  • Instagram
  • YouTube