top of page

"В Німеччину повертаються російські композитори"

Ефір програми “Радіодень” на “Українському радіо. Львів” з Лідою Станітською.


19 жовтня розпочинається ХІІІ Львівський міжнародний органний фестиваль. Участь у ньому братимуть і українські, і іноземнні музиканти. Розпочинатиме його німецький органіст Якобус Ґладзіва, який разом із вокалісткою Роксоланою Хранюк у Львівському органному залі виконають солоспіви Василя Барвінського, а також твори низки всесвітньовідомих композиторів.





Ліда Станітська: – Ви відкриватимете органний фестиваль програмою «Вечір тихої романтики. Орган і вокал”. Чи вже виконували цю програму раніше, чи це буде премʼєра на українській сцені?

Роксоляна Хранюк: – Так, це буде премʼєра. Ми виконували з Якобусом деякі твори з цієї програми, але більшість творів ми підготували спеціально для виступу у Львові. Барвінського, Малера і Штрауса я особливо люблю, багато з пісень, які прозвучать на концертах є на часі, на жаль. Не лише пісні Барвінського, але й пісні Штрауса “Allerseelen” – у перекладі “День усіх душ”. Я сприймаю її дуже болісно, там є мова про тугу за найдорожчою людиною, якої не стало. Цей твір було дуже важливо взяти в програму, як великий поклін всім, хто втратив рідних у цій війні та всім, хто віддав своє життя.

Л.С.: – Коли я бачу на афішах участь у заходах закордонних митців, це для мене завжди про підтримку українців у цій війні росії проти України. Це про те, що цей митець має проукраїнську позицію, це просування українського культурного контенту за межами України. Наступне питання буде до пана Якобуса. Що мотивує вас їхати виступати в Україну, бо знаю, що це не перший ваш візит.

Р.Х.: – Дружина Якобуса – українка, так що це напевне велика мотивація.

Якобус Ґладзіва: – Спочатку мусимо подумати, що ми як музиканти можемо дати суспільству. На мою думку, можемо дати багато чого у великій вартості: любові, волі та креативності. За це бореться Україна, власне, тепер і це є дорога до волі і до Європи.



– Пані Роксоляно, я вас представила як співачку українського походження. Принаймні таке формулювання я прочитала в анонсі до концерту. Як ви себе позиціонуєте?

Р.Х.: – Серцем і культурою я 100% українка. Знаєте, я правда давно вже громадянка Німеччини і народилася у Варшаві. Але в мене є в шухляді такий документ про статус закордонного українця. І він мені страшенно важливий, як якась реліквія. Я зростала так, що батьки навчили української мови. Все було в українських традиціях, українські книжечки, українська музика. Мама грала на бандурі. Я читала, пригадую собі, “Хатинку в березовому лісі” Стельмаха чи “Пригоди їжачка Колька Колючки” Всеволода Нестайка. І український дух був всюди. Крім того бабуся моя мешкала у Львові на Друкарській, і тому я тут дитиною бувала досить часто. І коли приїжджаю до Львова, я відчуваю, що це є моя домівка, не лише Німеччина.

– Щодо поїздки в Україну – це не лише про концерт, це і про зустріч з рідними і знайомими, старими і новими. Зараз цитую ваш запис зі сторінки у фейбсуці. Наскільки важко даються такі візити в Україну? Вони вас емоційно наповнюють чи тут ідеться радше про тугу? І як даєте раду собі з цією тугою?

Р.Х.: – У мене взагалі несамовиті емоції були перед приїздом, тому що це моя перша візита в Україну з часів вторгнення. Після повномасштабного вторгнення я, як зараз памʼятаю, ми стояли з чоловіком в кухні і застоновлялися: що нам робити і розмовляли про те, що нам треба їхати в Україну, нам треба їхати і бити м…лів. Але потім на холодний мозок вирішили, що певно, від нас буде більше користі в тилу. Тим більше, що мій чоловік також співак, німець і лише починає вчитися української мови. Тому також не хотіли, так би мовити, заважати. І тому я стараюся більше боротися “на культурному фронті”. Більша частина наших спільних з чоловіком заробітків іде на потреби наших захисників.

– Скажу, що ви також долучаєтеся до того, щоб робити більш видимими наших українських композиторів. Таких, як Стефанія Туркевич, Василь Барвінський та багато інших. Якщо повернутися до вашого концерту «Вечір тихої романтики», це буде музика Франка, Штрауса, Барвінського, Малера… Чи потрібно шукати в цих творах точки дотику, чи це більше про контрасти?

Я.Ґ.: – Всі твори походять з кінця 19 або першої половини 20 століття. З дуже неспокійного періоду в Європі. Цей час переповнений страхом і болем, але також веселістю і декадансом. Це центр Відня чи Львова, кава і дискусії. Ця програма дуже повʼязана з тим часом.

– Крім Василя Барвінського з творчістю тих композиторів пан Якобус ще знайомий? Принаймні, кого ще виконував в Україні, а зокрема і в НІмеччині?

– В липні 22 року в Берліні Якобус дуже успішно поставив твір Олександра Родіна “Missa Luminosa” і також запізнався з ним особисто. Він пробує приблизити українську музику німецькій публіці, презентувати її на різних концертах і особливо цікавиться музикою сучасних композиторів, наприклад Леоніда Грабовського, Михайла Шуха.

– Пані Роксоляна, чи звучить українська музика в Німеччині зараз голсніше, ніж до вторгнення? Знаю, що ви до того докладаєте чималі зусилля.

Р.Х.: – Я стараюся долучитися до цього. Напевно звучить більше української музики, але з іншого боку звучить набагато менше, ніж і минулому році. Був певний період, коли я просто не знала, в що мені руки садити, бо не тільки виконувала програми, але була і велика кількість запитань про твори, ноти, переклади слів пісень. Цього року це як би обірвалося. Запитань менше. І до великих концертних залів вернулися російські композитори, на жаль.

– З чим це повʼязано? Є на них попит німецьких слухачів, чи бракує українського контенту, нот, партитур. Чи це вже пропаганда на стільки кілька років ширилася, і зараз викоренити її за два роки неможливо?

– Думаю, і так, і так. Бракує напевне доброго доступу до партитур, а з другого боку велика частина суспільства навіть якщо вона не є антиукраїнською, навіть якщо вона за Україну, має одначе певну уяву про глибоку російську душу, про хороших росіян, і що це війна Путіна, а не російського народу. Що культура і музика не є політичними і так далі. Це певна політична наївність якої досить багато. І до того тяжіє специфіка німецької історії, де любов до своєї країни чи гордість за свою країну має негативне сприйняття. Тому думаю така ситуація.


18 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments


bottom of page