Про перший приємний досвід слухання класичної музики на концерті ділиться у своєму блозі солістка Львівського органного залу Світлана Позднишева.
Кажуть, що всі ми родом з дитинства. Досвід кожного з нас є унікальним, і він стає невидимим підґрунтям наших сьогоднішніх дій. Тому я хотіла б трохи привідкрити кулісу і розповісти, чому я обираю ті чи інші твори та програми.
В моїй родині професійних музикантів не було. Тому історії про те, що я почала грати раніше, ніж ходити, а про велику сцену мріяла, ліплячи кулічики - це не про мене. Грати я почала справді рано - у 4 роки, проте це ніяк не поєднувалося із потребою і звичкою слухати музику. Далі було навчання у музичній школі, де серед усіх піаністів нас було аж двоє - тих, хто планував продовжити шлях професійного музиканта. Не дивно, що серед своїх однолітків я почувалася білою вороною. Адже гра на музичному інструменті - ну це ж не модно якось, це ж не брейкданс. Часом мама приводила мене на концерти. Вона сама є великою фанаткою класичної музики, вона любить її, слухає, насолоджується, концерти - це її місця сили. Проте для мене кожне відвідування концерту було каторгою - існував якийсь блок на сприйняття та шаблон - це не цікаво. Тому на концертах я займалася чим завгодно - переписувалася з подругою, сміялася з рухів диригента чи оркестрантів, просто нудьгувала - тільки не слухала музику.
Змінилося все раптово. У 14 років я вступила у Львівське музичне училище (тепер - коледж). Я була просто шокована, скільки, виявляється, існує у світі людей, щиро закоханих у музику. Людей, які наспівують арії, ідучи на пари, які перечитують лібрето чергової опери за обідом, а потім сідають разом з тобою почитати симфонію з листа - просто так, для задоволення, а не тому, що це задали! Знаю, зі сторони це може звучати дивно і банально, але тоді це був для мене справді цілком нове відношення до музики. І на хвилі цього захоплення я вперше за власним бажанням пішла на концерт. Я й досі його чудово пам’ятаю. На одній з лекцій нам порадили відвідати фестиваль Давньої музики у Львові. Розмови про цікаві майбутні концерти були невід’ємною частиною лекцій деяких викладачів. І нам з ними неймовірно пощастило - вони справді вміли зацікавлювати! Тож я пішла на концерт у Львівський органний зал. Це був виступ, у якому відтворювались традиції та атмосфера музикування мандрівних музикантів епохи Середньовіччя. Музиканти на сцені не просто виконували твори, вони були ще й чудовими акторами! Їх виступ був не лише професійний, але й зроблений з великою любов’ю та гумором. Перший музикант грав на колісній лірі та вдавав, що він вдає сліпого, та часом “засинав” посеред творів. Другий виконавець грав на найрізноманітніших струнних, які існували в епоху Середньовіччя, а третій - жонглював духовими інструментами, як м’ячиками. Що й казати - весь концерт я сиділа на кінчику лавки, а блаженна усмішка не сходила з мого обличчя. З того часу багато чого змінилося, але концерт для мене завжди лишається святом.
Чому я все це розповідаю? Я маю дуже різний досвід: людини, яка на фізичному рівні не сприймає те, що відбувається на сцені та закоханого у музику професіонала. Тому щоразу, коли я складаю нову програму, я задаю собі два найважливіших питання:
- як за допомогою конкретних творів знайти ключик до людини, яка вперше випадково потрапила на концерт і, можливо, не дуже відкрита до сприйняття музики?
- що саме у моїй програмі може зацікавити вибагливого професійного музиканта, щоб він слухав її, сидячи на краєчку стільця?
Десь на крихкій межі відповідей на ці питання, як на мене, знаходиться ідеальна концертна програма.
А я чекаю зустрічі з вами, щоб дізнатися, чи вдалося мені це непросте завдання.
Щиро запрошую на мої концерти в Органному залі!
😽 Світлана Позднишева