У виконанні «Гомону» українська пісня плаче, сміється і оповідає…

У серці Львова, під величним склепінням Національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, відбувся концерт хору «Гомін». Це був не просто виступ львівських артистів з аншлагом — виступ став символом живого культурного діалогу співаків з поціновувачами чудової української пісні.

У львівському культурному просторі, де традиція щільно переплетена з сучасністю, особливе місце посідає хор «Гомін» — колектив, який ось уже багато років залишається вірним українській пісні, її глибокому сенсу та емоційній силі. Його виступи — це завжди не просто концерти, а своєрідні обряди спілкування з історією, з душею народу, з голосом предків.

Заснований у 1990-х роках, у переломний для країни час, хор «Гомін» виник як відповідь на глибоку потребу повернення до коріння — культурного, музичного, національного. Його ядро склали ентузіасти, народні виконавці, професійні музиканти та педагоги, для яких народна пісня — не лише жанр, а спосіб буття. Саме тому у виконанні «Гомону» українські пісні звучать не просто естетично — вони промовляють, плачуть, сміються, оповідають.

Розповідати про те, що за роки діяльності хор сформував власне творче обличчя, що поєднує автентичне звучання із високою виконавською дисципліною, мабуть, нема сенсу. Хтось ще у 90-х із задоволенням ходив на концерти цього колективу. Але після короткого відео у соцмережах 24 червня 2025-го, де артисти по-новому заспівали «Цей сон, цей сон» із соло керівника колективу Вадима Яценка, «Гомін» став найулюбленішим і найкрутішим українським хором. Кажуть, наступного дня артисти прокинулися знаменитими, а Вадим Яценко став зіркою не лише Тік-Току, а всієї України. Квитки на концерти «Гомону» за кілька годин «щезли» з продажу. Тож довелося організовувати додаткові концерти.

1 серпня перед Львівською оперою вишикувалася така довжелезна черга до входу у театр, що, на перший погляд могло здатися, ніби до Львова з єдиним концертом приїхав сам Адріано Челентано. І як то приємно, що не на концерт знаменитого італійця хотіла потрапити львівська публіка, а на виступ нашого хору «Гомін»!

Партер, усі три балкони ледве вмістили шанувальників колективу. Звучали пісні Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Анатолія Горчинського і незабутньої Квітки Цісик. Кожна композиція була подана без шароварного гламуру — щиро, глибоко і виважено. У співі «Гомону» немає фальші — і це не лише про точність інтонацій. Це про автентичність духу. Їхні виступи — завжди щось більше, ніж просто добре поставлений концерт. Це — акт національної пам’яті. Це — хор, що говорить голосом нації.

«Фішкою» колективу є те, що «Гомін» співає без супроводу музичних інструментів, тому кожну ноту, кожен звук, усе багатоголосся звучить, як єдиний живий «організм». У якийсь момент здавалося, що навіть було чути стук серця кожного виконавця. Хоча на сцені артисти почуваються невимушено, без напруги, вільно, наче на репетиції. Жартують і танцюють.

«У тебе любов одна, у мене любов одна…», «Ой, ви очі волошкові», «Сумна я була», «Червона троянда», «Кохана», «Гуцулка Ксеня», «Коли заснули сині гори…», «Мила моя, люба моя» і, звісно, «Цей сон, цей сон…» підспівував увесь зал. До речі, «Цей сон, цей сон…» колективу довелося заспівати двічі, бо публіка скандувала: «На біс! На біс». Ну, і як могли всі розійтися без знаменитої на увесь світ Івасюкової «Червоної рути»?

Традиційно на концертах «Гомону» проводять аукціони на підтримку ЗСУ. Бо тільки завдяки нашим захисникам ми можемо сьогодні слухати добротну українську пісню у виконанні талановитих виконавців.

Текст та фото: Галина Ярема

Стаття вперше опубліковано на wz.lviv.ua