9 та 10 грудня у Львівському органному залі органістка з Києва Ірина Калиновська дарувала “Джерело сили” – саме так називалася програма солістки Національного будинку органної та камерної музики в рамках органного фестивалю.
“Джерелом сили” для багатьох з нас є класика. Цього вечора ми черпали з музики Йоганна Себастьяна Баха. Ірина Калиновська підібрала програму виключно з творів генія.
Ірина Калиновська – солістка Національного будинку органної та камерної музики, Народна артистка України. Учениця легендарного відновлювача української органної школи Арсенія Котляревського. Стажувалась у відомих майстрів за кордоном: В.Шетеліха (Німеччина), Ф.Клінди (Словаччина), Л.Дігріса (Литва), Л.Кремера (Німеччина), неодноразово брала участь у міжнародних фестивалях та конкурсах. Артистка неабиякого виконавського темпераменту й високого професіоналізму, Ірина Калиновська вільно володіє багатогранною стилістикою органної музики різних епох. Різноманітний та цікавий репертуар органістки охоплює широкий діапазон творчості від старовинних майстрів до музики сучасників.
Розпочали вечір Прелюдія і фуга до мінор, BWV546. Після величного початкового діалогу ми чуємо стрімкий біг тріолей, переплетених із загрозливою другою темою, при цьому початкова тема повторюється лише фрагментами до останнього вислову.
Фуга alla breve була написана пізніше, проте вона налаштовує на цікаву подорож у світ бахівської поліфонії.
Три хоральні прелюдії Баха Ірина Калиновська представила одним номером. “Kommst du nun, Jesu, vom Himmel herunter” (“Господь, прийди до нас з небес”), BWV650, останній з циклу “Шублерівських хоралів”. Цей цикл включає хорали BWV 645–650 і названий так за прізвищем видавця, який опублікував їх у 1747 році. Святковий “Kommst du nun, Jesu, vom Himmel herunter” вражає своєю позитивністю та рухливістю. Він додав трохи настрою Різдва у цей грудневий вечір, який органістка розвинула в третій хоральній прелюдії. А от хорал “Aus der Tiefe rufe ich” (“З глибини взиваю я”), BWV 745, що починається зі звернення-крику, а продовжується стриманою, але емоційно глибокою молитвою, зіграв на контрасті відчуттів. На противагу ньому остання хоральна прелюдія в трійці – “Jesus bleibet meine Freude” (“Ісус – моя радість”), – безумовна радість і світло. Це хоральна прелюдія, трансформована з бахівської кантати №147, зажила самостійним життям, і вже багато років є символом Різдва, хоча не була написана до цього свята.
Вочевидь, органістка з Києва вирішила представити не лише найемоційніші, але й найнетиповіші за побудовою бахівські твори в одному концерті. Далі насолоджуємося Фантазією соль мажор, BWV 572. Блискучий початок з динамічної життєрадісної теми, яка, як весняний струмочок поступово розвивається у стрімку річку та впадає у потужний океан – тривалий пасаж durezza з педалями. Пʼятиголоса варіація зі щільною структурою та динамічною насиченістю на відміну від першої частини використовує весь діапазон інструмента.
Контрапунктний рух не повертається до свого першочергового акорду, як це характерно для бахівських творів, а натомість веде через ухилену каденцію до коди, яка чимось нагадує завершення Токати та Фуги ре мінор, BWV 565. Ця співзвучність ще відізветься цього вечора, адже саме цим легендарним твором Ірина Калиновська завершувала бахівський концерт.
Солістка продовжила “купання” в музиці Баха ще одним з найвідоміших його шедеврів Адажіо ля мінор, BWV 564/2. У творчості Баха це Адажіо стоїть окремо і не має аналогів. Велика кількість неаполітанських сіктів і педалі квазі-піцикато свідчить про італійський вплив. Adagio плавно перетікає в короткий розділ Grave, який через тривожні та емоційні акорди повертає до тоніки, як до символу миру.
Велика фантазія та фуга соль мінор, BWV 542, отримала таку назву, щоб відрізнятися від ранньої маленької фуги соль мінор, і на думку біографів Баха, була ним зімпровізована в 1720 році під час прослуховування на посаду органіста в церкві Св. Якова в Гамбурзі. Якщо припустити правдивість цієї версії, Бах імпровізував на тему популярної голландської мелодії “Ik ben gegroet van…”.
Дуже віртуозна і складна фантазія захоплює у вир сенсів із перших нот. Не менш цікава фуга, за розвитком думки якої ми слідкуємо до останньої ноти. Ця фантастична багатошаровість і багатосенсовість, безперервність руху, хронографічна точність та циклічність Баха роблять його фуги чудовими для внутрішньої медитації.
Тож хоральна прелюдія “Ich ruf' zu Dir, Herr Jesu Christ’” (“Я взиваю до Тебе, Господи”), BWV 639 звучала цього вечора як відчайдушна мольба всіх тих, хто втратив надію. У цій простій хоральній прелюдії відбувається набагато більше, ніж може здатися на перший погляд. Повільна, ніжна мелодія гімну Агріколи 16-го століття місить стільки глибоко суму і розпач, який здатна відчута лише зранена душа.
І звичайно такий вечір не міг завершитися нічим іншим, як Токатою та фугою ре мінор, BWV565. Не існує іншого твору, який би зажив такої слави як цей. Секрет у вражаючій першій ноті, підкресленій мордентом, за якою слідує короткий, напружений момент мовчання та потужна низхідна серія нот. Після сили “імпровізованої” токати суворо зрежисована фуга з безперервним рядом швидких нот звучить не менш люто. На жаль, власна партитура Баха не збереглася, що призвело до багатьох припущень щодо дати створення цієї брутальної та оригінальної композиції, яка насправді не дуже “бахівська”. Адже ніде більше у Баха ми не зустрічаємо подвоєних октав. Дослідники припускають, що це був ранній твір Йоганна Себастьяна, який він пізніше відклав, бо вважав зандто грубим. Але ми раді, що цю неймовірну музику зберіг для нащадків переписувач Йоганнес Рінгк. Цієї експресії, цього вивільнення емоцій, безумовно, сьогодні потребує кожен з нас.
У мирні часи ми, можливо, проводили аналогії зі внутрішнім станом людини і музикою, проте сьогодні все, що відбувається довкола нас, має пряму спільну причину – війна росії проти України. Тому немає нічого дивного в тому, що вже знайомі твори отримали нові сенси для нас. Немає нічого дивного в тому, що музика Баха сьогодні звучить як музика боротьби та перемоги, оплакування нашиих втрат і джерело сил та надії для нас і наших дітей.
Текст: Діана Коломоєць
Фото: Євген Червоний
Використані матеріали з сайту bachvereniging.nl