Памʼяті Олександра Козаренка

Композитор, музикознавець, піаніст, філософ, колега, вчитель, друг – стрічка новин сьогодні мерехтить словами жалю і світлими спогадами про видатного музиканта нашого часу, який передчасно залишив цей світ, Олександра Козаренка (24.08.1963 - 21.03.2023). Класик сучасної української музики, що також знаний за кордоном, лауреат численних державних премій Олександр Козаренко ще довгі роки міг тішити своїх шанувальників, якби не підступна хвороба.

Олександр Козаренко. Автор портрету: Гліб Рахманін

Митець непересічного музичного обдарування, талановитий виконавець і поважний науковець Козаренко завжди поєднував у собі виняткову універсальність, що дивувала оточуючих. Інтелігентний, усміхнений, з чудовим почуттям гумору, у музиці він був глибокий, непередбачуваний і винахідливий – такою була багатогранність його особистості. Палітра стильових і виразових засобів, якими послуговувався Козаренко, настільки широка, що не підлягає будь-яким класифікаціям та узагальненням – у цьому його багатогранність як композитора.

Він любив красиву музику, незважаючи на стильові уподобання. Таку музику і писав: неоромантичну чи неокласичну, з фольклорними мотивами чи елементами авангарду, засновану на давніх музичних традиціях чи напрочуд новаторську. Так чи інакше, виконувати твори Козаренка цікаво та приємно, адже в них акумульовано максимум творчої енергії, а у майстерному звуковому втіленні завжди закодовано глибокі сенси. Публіка теж з інтересом і теплотою сприймає музику Козаренка, бо знає – кожен з творів композитора – це не лише висловлювання митця, але і його спосіб комунікувати: дивувати, епатувати, захоплювати, розчулювати, зцілювати – залежить від кожного конкретного твору.

Як музикознавець Олександр Козаренко знав багато про музику різних епох. Натомість, зумів створити свій, неповторний музичний світ. У цьому світі багато ліричного, душевного, особистого, проте такого, що ставало близьким для багатьох слухачів. У ньому також чимало символізму і сакральності, які стирають межі між місцем та часом, створюючи стійке відчуття полівимірності. Якщо хтось надає перевагу свіжій, складній, гранично емоційній музиці, то і такі твори у доробку Козаренка присутні.

Не так давно у своєму інтерв’ю Дзвениславі Саф’ян композитор, ніби маючи фатальне передчуття, сказав: «Глибоко переконаний, що кожному відведена своя частинка музичної правди, яку мусиш втілити. Я з прикрістю хочу відзначити, що свою частинку як композитор я вже сказав». Відкривати ж для себе творчість Олександра Козаренка нам, слухачам, можна нескінченно, шкода лише, що тепер доведеться це робити постскриптум.

Текст: Вікторія Антошевська