Дириґент Курт Шмід: “Завжди думаю, як я можу зробити людей щасливими”


Курт Шмід і Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії

Австрійський дириґент Курт Шмід – давній друг України. Вперше він приїхав у нашу країну в 2002 році. І з того часу вже впродовж 20 років його життя нерозривно повʼязане з українськими музикантами і з Луганськом. Адже він є головним диригентом Академічного симфонічного оркестру Луганської філармонії.

Третього вересня у Львівському органному залі Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії гратиме з Куртом Шмідом музику Штрауса, Шумана, Моцара і самого маестро Шміда. На сцені – зіркові солісти: піаністка з Японії Хінамі Йоко та український баритон Микола Губчук.

Напередодні концерту ми поспілкувалися з паном Куртом про початок війни росії проти України в 2014 році та захоплення Луганська, про багаторічну роботу з Луганським оркестром, який став для нього другою родиною, та про те,що надиихає його на творчість.


Довідка

Курт Шмід народився 29 квітня 1942 року у Відні в родині музикантів. У 1963 році він закінчив Віденську музичну академію, де вивчав гру на кларнеті та симфонічне диригування. Багато років грав в оркестрах Австрії, керував оркестрами Wiener Klarinettenorchesters, Strauss Gala Orchestra Vienna, симфонічним оркестром філармонії Орадеа (Румунія). Паралельно займався викладацькою діяльністю, в 1997 році отримав звання професора, викладає в Університеті музики у Відні. Маестро регулярно проводить майстер-класи в Австрії, Японії, Кореї та Україні. Є автором понад 700 творів.


– Пане Курте, перш за все, хочемо подякувати вам від імені всіх українців за те, що в такий непростий час для нашої країни, ви підтримуєте нас і попри реальну небезпеку, проведете живий виступ у Львові. Ви давно знайомі з нашою країною, багато подорожували нею, грали в Києві, Львові, Херсоні, Харкові, Ялті, Чернівцях і т.д. Що ви можете сказати про українських музикантів?

– Я бачив багато міст та країн у своєму житті, в тому числі до того, як приїхав вперше в Україну. Але в Україні музиканти – надзвичайно добрі та професійні люди. Вони відкриті до нового. Наприклад, із задоволенням працюють з моїми творами, що мене дуже тішить. У Луганську я відчував себе як вдома саме завдяки оркестру. В Україні дуже багато хороших музикантів. Я із задоволенням проваджу репетиції тут.


– Що можете сказати про українську публіку?

– За своїм досвідом можу сказати, що українці люблять класичну музику, люблять легку, гармонійну музику. Із задоволенням сприймають класиків, романтиків, а от до експериментальної музики ставляться з обережністю. Це мої враження. Саме тому у Львів ми веземо програму з творів класиків у першій частині та легку приємну музику в другій.


– Ви розповідали в інтервʼю про трагічні події 2014 року, коли почалася російська війна проти України, що перебували тоді в Луганську: “Пам'ятаю, 9 березня 2014 року ми з колегами пішли покласти квіти до пам'ятника Тарасові Шевченку, вшановували річницю його дня народження. І якраз тоді почали штурмувати місцеві адміністративні будівлі. Скрізь було чимало військових, машин. Я тоді очолював журі одного музичного конкурсу. Щодня чув по радіо новини, як у різних містах на Сході України намагаються штурмувати урядові будівлі. Це мене дуже засмучувало”.

Чи розуміли ви, що вам було небезпечно лишатися в місті? Що можете розповісти про переїзд оркестру до Сєвєродонецька?

– Я не боявся. Звичайно, я відчував небезпеку, але вона не стосувалася мене особисто. Я переживав за людей у Луганську. У ті дні в березні 2014-го я мав великий міжнародний хоровий фестиваль, було 354 учасники з усієї України. Вся моя увага була прикута до цієї події. Але я не міг не помітити, що двоє людей щодня проводять мене від моєї квартири до університету, де я викладав, і назад. Я не відчував страху за себе, але ситуація в Луганську швидко змінювалася.

Стосовно переїзду в Сєвєродонецьк, то це краще розпитати Ігоря Шаповлова, директора філармонії, адже саме він займався евакуацією оркестру. Знаю, що не всі музиканти змогли виїхати, дехто залишився через хворих родичів, дехто через інші сімейні обставини.



– Ви так згадували один з концертів у Сєвєродонецьку в 2015 році: “Я міг би грати на сцені ще чотири години без перерв, настільки піднесено ми почувалися. Це було яскравим прикладом того, що жителям міста потрібна музика, і вони раді вітати оркестр”.

Які відчуття ви переживаєте сьогодні, коли місто майже повністю знищено російськими бомбами?

– Я був дуже радий, що можу разом зі своїм оркестром почати нове життя у Сєвєродонецьку. Ми грали багато концертів, я просто закохався у тих людей. Я відчував. що ці люди люблять свою країну, люблять музику.

Оркестр став для мене другою родиною. Іноді мої музиканти співають: “Мене звуть в оркестрі тато”. Я дійсно відчуваю себе батьком оркестру. Ми багато пережили разом, багато де побували. Щороку ми їздили до Відня.


– Розкажіть про вашу педагогічну діяльність.

– Я вивчив у Луганську багато студентів. У Відні організовував міжнародні семінари. Йоко Хінамі – одна з моїх студенток, солюватиме на концерті третього вересня у Львівському органному залі, де виконає Фортепіанний концерт Роберта Шумана. Вона фантастична піаністка, а також вчиться дириґентству та композиції. Дуже радіємо, що можемо зіграти цей концерт у Львові.


– Як композитор ви написали вже понад 700 творів. Це вражає! Де ви черпаєте натхнення для своєї праці?

– Я походжу з музичної родини. Мій тато та всі мої дядьки – музиканти. Тому у мене не було вибору! Один з моїх дядьків був солістом-кларнетистом Віденської філармонії і він вчив мене композиції. Він розповідав мені малому, як краще компонувати, щоб музика була проста та гармонійна. Мені було 16 чи 17 років, коли зіграв першу власну композицію з невеликим оркестром.

Натхнення приходить до мене від спілкування з друзями, від відвідування різних країн. До речі, Сєвєродонецьк став одним із міст, яке надихнуло мене на музику. Деякі з цих творів будуть виконані на концерті у Львові.



– Як на вашу думку, чому живі концерти важливі в часи війни? Що музика дає людям, які перебувають у такій стресовій ситуації?

– Існує лише одна велика відмінність між людьми та тваринами – ми любимо культуру. Мистецтво, живопис, музика роблять наше життя особливими, вони надихають нас на емоції. Саме тому завжди, коли я виходжу на сцену, я думаю, як я можу зробити людей щасливими.



Спілкувалася Діана Коломоєць.

Спеціально для Львівського органного залу.

Текст вперше опубліковано на сайті Твоє Місто




3 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі