Станіслав Людкевич є одним з найвідоміших та шанованих українських композиторів, життєвий та творчий шлях якого неодноразово досліджували музикознавці. Однак навіть у таких значущих постатей знаходяться музичні твори, які довгий час залишаються малознаними навіть у колах професійних музикантів. Одним із них є Концерт a-moll для фортепіано з оркестром – масштабний концертний твір, який довгий час перебував у небутті.
Написаний ще 1917 року (хоча існує інформація, що Людкевич повертався до роботи над цим твором ще у 40-х та 50-х роках) Концерт a-moll так і не був виданий як за життя самого композитора, так і після його смерті. По-суті, можна говорити, що саме цей твір є одним з перших зразків українського інструментального концерту.
Концерт a-moll С. Людкевича є яскравим прикладом українського романтичного концерту. Одночастинна форма, ефектні виразові та піаністичні засоби, образна характерність та епічний розмах, з якими написаний цей твір, безсумнівно споріднюють його із фортепіанними концертами Ференца Ліста. Сам Людкевич у рукописі зазначив назву Концерту як «Motto-variee de concert», однак не варто її трактувати буквально, як «концертні варіації». Швидше за все, виносячи термін «варіації» в підзаголовок назви твору, Людкевич мав на увазі не те, що концерт написаний у формі варіацій, а лише те, що основним способом розвитку музичного матеріалу в ньому стане принцип варіаційності. Форму ж Концерту a-moll можна трактувати як синтез сонатного аллегро та сонатно-симфонічного циклу, що ще раз споріднює його з концертами Ліста.
Починається Концерт з імпровізаційного вступу Lento moderato, poco capriccioso, що відкриває основний мотив теми та водночас самостіно його розвиває. Експозиція (або ж 1-й і 2-й розділи) представляє собою два блоки варіацій на основні теми: умовні головну і побічну партії. Перший цикл варіацій – Г. П. та варіації на неї, витриманий у вольовому, енергійному та ритмічному характері, що підкреслює рішучий та загалом оптимістичний образ першої теми. Фактурний виклад партії фортепіано цього епізоду в основному базується на октавній та акордовій техніці із частим використанням прийому martellato. Контрастним до попереднього розділу виглядає наступний блок варіацій – на П. П.. Ліричний та ніжний образ теми (Lento sostenuto) поступово ускладнюється за рахунок акордової техніки, різноманітних арпеджійованих та з використанням подвійних нот пасажів, надзвичайно широкого діапазону фактурного викладу разом із динамічним наростанням приводить до масштабної кульмінації, після якої, мов приємний спогад, сольно звучить друга тема. Третій розділ концерту (розробка) будується на діалогічному співставленні оркестру та фортепіано, де провідна роль останнього з великим віртуозним розмахом та емоційним нагнітанням роблять цей епізод драматичним центром концерту. Четвертий розділ (умовна реприза) – Allegro fugato, по-суті ефектний швидкий танець в якому переважає піднесений запальний характер коломийки або ж шумки. Г. П. в цьому розділі майже втрачає свій вигляд та сприймається практично як нова тема. Цей розділ яскраво демонструє розмаїття технічних прийомів фортепіано: поліфонічна техніка, пасажі, октави, подвійні ноти та велика кількість скачків. Повернення П. П. (розгорнута кода або п’ятий розділ) трансформують ліричний образ теми в тріумфальний, урочистий, що апофеозно завершує увесь твір.
Яскраво виражений ефектно-віртуозний підхід до партії фортепіано, його переважне домінування над оркестром, роблять цей твір надзвичайно привабливим та цікавим для піаніста-виконавця. Широка палітра образів (і життєствердні, рішучі, і лірично-інтимні, і танцювальні), напрочуд різноманітна технічна сторона та масштаб з яким написаний цей твір дають змогу продемонструвати виконавцю усі найкращі сторони свого піанізму.
Андрій Макаревич