top of page

Мініатюри під час війни

Органістка з Києва Валерія Балаховська в рамках проєкту “Музика війна” подарувала львівʼянам два вечори маленьких шедеврів.


Концерти Валерії Балаховської в рамках органного фестивалю проходили 30 листопада та 1 грудня. Солістка Національного будинку органної та камерної музики представила слухачам програму під назвою “Мініатюри”. Маленькі шедеври Йоганна Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, Дітріха Букстегуде, Йоганна Пахельбеля, Марселя Дюпре, Йозефа Райнбергера, Вінченцо Петралі та Євгена Льонка. Що обʼєднало твори таких різних за стилем композиторів? Загальний настрій, каже виконавиця. Меланхолійний, ліричний, подеколи – з нотками печалі, подеколи – тихої радості та передчуття прекрасного. Всі ці пʼєси тривають кілька хвилин. Але за годину концерту органістка змогла провести публіку шляхом від легкої замріяності Адажіо Баха з Токати, адажіо і фуги до мажор до урочистості версетів Вінченцо Петралі “Per il Gloria”.


Як і кожен концерт у Львівському органному залі з початку повномасштабного вторгнення, цей розпочався з Державного Гімну України. Гімн у виконанні Валерії Балаховської – піднесений, потужний, повноголосий, її органна інтрепретація дозволила продемонструвати широку палітру голосів органа, яка символізує розмаїтість голосів українців – з передової і тилу, з окупації та з-за кордону, великих і малих, жінок та чоловіків, які всі прагнуть сьогодні одного – перемоги своєї держави у цій жаливій війні.


Тихо та замріяно звучали на противагу музиці Вербицького перші акорди бахівського Адажіо. Продовжило занурювати слухачів у теплі й лагідні органні хвилі Адажіо з концерту ля мінор для струнних Антоніо Вівальді, органне перекладення якого здійснив Йоганн Себастьян Бах. Основна тема, яка в оригіналі віддана гобою, на органі звучить ще більше тендітно й прозоро.


Не відкриваючись від інструменту Валерія Балаховська розпочала третій номер – бахівську Прелюдію мі мінор. Зал, здається, завмер, зачарований звучанням майже пʼяти тисяч труб. “Чакона” Дітріха Букстегуде промовляє десятками голосів. Ці голоси стають все гучнішими та потужнішими, вони проростають із самої землі, як голоси наших предків. Цей номер, як і наступні зірвали оплески залу і крики “браво”.


Імпровізація Йозефа Райнбергера знову змінює ракурс. В останніх акордах Райнбергера вгадується “Аве Марія”, а за ними – звучить концертна пʼєса Євгена Льонка, неочікувано потужна й життєствердна.


Вражає, як детально підійшла до формування програми виконавиця, як віртуозно володіє змінами тембрів та настроїв. Ось Прелюдія Марселя Дюпре звучить, як дзвін крил ельфів, а ось святковий версет “Per il Gloria” Вінченцо Петраллі. Але найбільше захоплення і щирі сльози на очах викликала Чакона фа мінор Йоганна Пахельбеля, яку органістка приберегла на сам кінець. Одна з найскладнішиих та найкрасивіших чакон, яка має 22 варіації основної теми. Майстерно використовуючи можливості львівського “Rieger-Kloss” Балаховська створила музичне полотно, в якому, як у гарній книзі, безліч маленьких деталей створюють магію розповіді. Блискуча техніка, відчуття динаміки, коли, здається, органне звучання заповнює кожну клітинку тіла, і навіть піанісімо звучить насичено та повнобарвно.



Глядачі цього вечора, серед яких була і молодь, і закохані пари, і літні люди, і військові, безумовно, вийшли із залу з відчуттям катарсису. А хіба не заради цього існує мистецтво?


Діана Коломоєць


47 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page