top of page

В Органному залі співатимуть оперу “Зоря” про тоталітарний режим і мистецтво

У Львівському органному залі 11 серпня о 19:00 відбудеться премʼєра опери-сатири Ігоря Соневицького “Зоря”. Написана в еміграції одноактна опера висміює тоталітаризм. Сьогодні ця музика звучить гостро актуально, адже Україна знову бореться з російським тоталітаризмом, який загрожує знищити вільний світ.

Львівський органний зал повертає до життя маловідомі сторінки української музичної культури. Одним з таких великих повернень стане виконання музики мініопери “Зоря” Ігоря Соневицького та Леоніда Полтави.


“Зоря” яскраво та точно відображає становище творчої людини в умовах тоталітарного режиму. Мистецтво, змушене писати на догоду “вождю”, ніколи не буде справжнім, стверджує композитор. До того ж, сам такий митець, хоч як би він намагався догодити “замовнику”, завжди перебуває в зоні ризику.


Яскравий та гостро-саркастичний твір звучатиме у виконанні симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під дириґуванням Івана Остаповича. Солісти: Аліна Діденко, Лілія Нікітчук, Роман Грабовенський, Олексій Кувітанов.


Виконання опери відбувається в рамках стратегії промоції української музики Ukrainian Live.


Про авторів

Ігор Соневицький народився 1926 року на Тернопільщині. Вчився у Вищому музичному інституті імені Лисенка у Львові, Музичній академії у Відні і Державній музичній академії у Мюнхені. Отримав ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті в Мюнхені після Другої світової вйни переїхав до США, де у 1950 році став співзасновником та викладачем Українського музичного інституту в Нью-Йорку.


В Америці Ігор Соневицький вів дуже активне мистецьке життя, популяризував українську культуру. Був дириґентом хору “Думка” в Нью-Йорку, “Трембіта” в Ньюарку, “Українського Хору імені Тараса Шевченка” в Клівленді. Професор Українського Католицького Університету в Римі, дійсний член Української вільної академії Наук в США і Наукового Товариства імені Шевченка, член Американського Музикологічного Товариства та Асоціації Американських Композиторів, засновник та керівник Центру української культури в Гантері.


Композитор написав оперу “Зоря”, балет “Попелюшка”, кантату “Любіть Україну” на слова Володимира Сосюри, а також багато творів для фортепіано та хору, музику до пʼєс українського театру, обробки народних пісень. Є автором багатьох музикознавчих справ у сфері української музики.



Помер Ігор Соневицький в 2006 році в Нью-Йорку.



Леонід Полтава (справжнє імʼя Леонід Єнсен) – талановитий поет з Полтавщини, народився в 1921 році. Взяв за псевдонім геонім своєї малої Батьківщини. Походив з родини хірурга та вчительки. Його батька в 1930-х арештували і розстріляли, реабілітували лише в 1959 році. Леонід багато працював, щоб прогодувати родину, паралельно навчався в Ниженському учительському інституті.


В роки Другої світової Леонід доєднався до підпілля ОУН, поїздом з остарбайтерами виїхав до Німеччини, де зміг не лише вижити, але й активно брати участь у житті ​​українського підпілля, стояв у витоків організації МУР (Мистецький Український Рух), видав перші поетичні збірки. Потім жив кілька років у Парижі, Мадриді, очолював український відділ Іспанського радіо, далі була робота на радіо “Свобода” у Мюнхені. 1958 року переїхав до США, де працював в українській редакції радіо “Голос Америки”.


За океаном вийшло ще чотири його збірки. Леонід Полтава написав пригодницько-фантастичну повість “Чи зійде завтра сонце?”, історичний роман “1709” про добу гетьмана Івана Мазепи, лібрето до опер “Анна Ярославна” та “Ольга Київська”, кілька творів для дітей. Поет мріяв повернутися на батьківщину, так і не зміг це здійснити до кінця життя. Леонід Полтава помер в 1997 році і був похований у США.


Опера “Зоря”. Короткий виклад змісту лібрето:



Лібрето займає всього лише 11 сторінок машинописного тексту. Тож опера дійсно є мініатюрною. Дія відбувається у “Потойбічній країні”. За цією назвою для авторів, що на той час мешкали в США, вочевидь можна було елегантно заховати назву “СРСР”.


Дійових осіб лише семеро: Видавець – то “манатонно-машинальний”, то “вибуховий” баритон; три співачки, які не мають імен, лише номери (“Перша, Друга, Третя”), автори опери подають діапазон голосів (мецо-сопрано, сопрано і колоратурне сопрано) та риси героїнь (“податлива, нервова”, “горда, з власною думкою”), одна з них зодягнена в український народний костюм. Дві інші ролі – другорядні і зовсім вже мінімалістичні: Посильний, який заїкається, та Секретарка, в якої в принципі немає слів за сценарієм. Також на сцені зʼявляється одна балерина.

Завʼязка твору критично проста: “Керівництво згори негайно вимагає пісню про Зорю”. Глядач одразу ж розуміє, про яку “Зорю” йде мова, зі слів Видавця, що звучать рефреном:

“Нам треба пісню про Зорю!

Зорю надійну,

Ще й офіційну –

Зорю під смак Поводирю!”.


Кожна зі Співачок має своє бачення, що ж то за Зоря, і кожна співає свою пісню.

Кожній при зустрічі Видавець каже: “Коли ти тут – це значить з нами”, що може розглядатися як співучасть у злочині. Перша, та що в народному строї, відповідає “Із вами я: душею, тілом і словами”. Її пісня – “Ой, зійди, зійди ти зірко, та й вечірняя”. У ній є слова: “немає рідної хати”. Видавець пісню бракує: “Ніби й народне, та не пригодне”. Другий варіант – “Котилася ясна зоря з неба та й упала додолу. Журилася молода дівчина та й своєю бідою” – також не пасує замовленню Видавця, адже “у нас біди нема, нема!”.


Друга Співачка відповідає на “привітання” Видавця: “З вами – і тілом, і словами”. Вона виступає з примітивною піснею з кількох слів (“О зірко, о зоре, зорянице”), отримує вердикт Видавця: “І не народне, і непригодне”. Друга Співачка співає злякано імпровізує та співає інший варіант пісні, але вона теж явно розкриває більше, ніж хотів би чути Видавець:

“Де нам сховатися від тебе?

Ти завжди в небі

Гориш та ніяк не згориш!”

“Всіх нас червоним вогнем спопелиш”.


Третя Співачка на “пароль” Видавця “Коли ти тут – то значить з нами” відповідає мовчанням. Вона також ображена зверненням на “ти”. Проте починає співати пісню “Ластівко мила, випростай крила”.

“І не партійно,

І не надійно”, –

резюмує Видавець.


“Пісня про метелицю”, де “в очах затаєні сльози матерів”, викликає у Видавця паніку та страх:

“Вийди в цю ж мить, бо відведуть!”


Далі від всіх трьох співачок він вже вимагає пісню про Зорю, інакше “я вас усіх на попіл перетру”. Проте ситуацію, здається, рятує Посильний, який сильно заїкаючись, повідомляє, що приніс пакет особисто Видавцеві: “Там пісня! ... Сам вождь її апробував!”.


Поки три співачки співають “апробовану” пісню “Звездьі-краснозвездьі”, Посильний знаходить листа в пакеті. Видавець читає його вголос:

“Негайно звільнити з праці товариша Видавця і покликати до суворої відповідальності за невиконання створення пляну масово пісні про надійну та ще й офіційну Зорю”.


Розвʼязка у стилі театру абсурду лише підкреслює реалії, в яких існували тоді митці:

“– Ов-ва!

– Пропав навіки голова”.

Секретарка починає сміятися, все голосніше і голосніше, всі, крім Видавця, злякано втікають зі сцени, він бʼється головою об стіл, а Секретарка істерично регоче”.



Лібрето в першій редакції було написане Леонідом Полтавою в 1963 році в Нью-Йорку і мало назву спочатку “Платівка”, а потім “Контекст”. В 1971 році поет переробив його в Джерсі-Сіті і видав під назвою “Зоря”. Музику до опери написав Ігор Соневицький, композитор, який в еміграції не лише не втратив свого власного творчого голосу, але й створив багато самобутньої музики, був талановитим музичним менеджером (керував Українським музичним інститутом, кількома українськими колективами в еміграції), дослідником української музики.

Його опера-сатира “Зоря” за життя не мала жодних шансів бути почутою на Батьківщині композитора.

Премʼєра “Зорі” відбулася лише 1 грудня 1995 року у виконанні оркестру оперної студії Вищого музичного інституту імені Лисенка. Дириґував Олександр Грицак.

Сканована копія авторського набору нині зберігається в бібліотеці Українського католицького університету.


11 переглядів0 коментарів

Comentários


bottom of page