Ким ви мріяли стати в дитинстві?
Пам’ятаю, як одного разу, коли я ще навчалася у молодшій школі, викладачка попросила мене пояснити моїй однокласниці матеріал, який та не розуміла. Вже тоді я усвідомила – ось воно, те, що мені справді подобається робити – ділитися тим, що знаю і вмію сама.
Далі було ще багато перепетій – усвідомлення любови до музики, любови до сцени, розуміння того, що лише поєднуючи викладання і виступи, я буду справді щасливою – як та квітка, якій потрібно і сонце, і вода, щоб квітнути. Проте з того часу невпинно десь на переферії моєї свідомості відбувалося спостереження і аналіз: мені подобається, як ось цей викладач вчинив у цій ситуації, а ось цей досвід я в майбутньому не хотіла б повторити. І коли в мене з’явилися власні учні, за музичну долю яких була відповідальна лише я, ціла гора питань без відповідей навалилася на мене. Чого саме навчати їх спершу? Як мотивувати? Що ставити на перше місце: професіоналізм і будь-якою ціною добиватися високих результатів чи, все ж, любов до музики, часом поступаючись своїми принципами і закриваючи вуха на якість виконання?
Досить швидко я усвідомила одну важливу і несподівану річ. Діти, якими б маленькими вони не були, дуже практичні істоти. І дуже рано вони починають ставити цілком слушне питання: “А навіщо це мені?” “Чому я маю грати ці нудні гами замість того, щоб піти гуляти з друзями чи дивитися улюблений мультик?”
І я зрозуміла, що допоки я сама собі чесно не відповім на це питання, я не зможу їх переконати. І справді, навіщо їм ця музика? Усілякі байки про те, що заняття музикою розвивають мозок та розкривають душу - це для дитини надто далеко і абстрактно. Їм треба щось тут і зараз. Тому особисто для себе я обираю ті ідеї, якими дитина справді може скористатися вже: підібрати улюблену пісню, висловити свої почуття через звуки, пограти разом з друзями-родичами, які прийшли в гості…
І таким чином я даю відповідь на питання: коли я можу вимагати від учнів, щоб вони витрачали свій час і зусилля на нудні, але такі потрібні гами і вправи. Тоді і лише тоді, коли я зможу запалити вогник в їх очах, і вони самі захочуть не просто послідовно натискати певну послідовність нот, а справді творити щось прекрасне.
Тому щоразу, коли постає питання, що краще: наполягти і вивчити ще одну гаму чи зробити щось легше, але з задоволенням і натхненням, я задумуюсь.
Озирніться навколо. Скільки ви знаєте людей, які закінчили музичну школу (тобто витратили на неї 5-7 років свого єдиного і неповторного життя!) і після цього ні разу не взяли до рук свого інструменту? Ніколи не увімкнули улюблену пісню? В яких лишилася лише ненависть і відраза до цього мистецтва?..
Чи звинувачую я викладачів, які призвели до цього? І так, і ні. Я з власного досвіду знаю, як непросто слідувати обраним шляхом, перебуваючи під постійним тиском системи, яка рахує лише кількість успішно заграних концертів та виграних конкурсів. А хто порахує блиск очей? Хто помітить тремтіння душі? Хто обчислить радість від доторку до улюбленого інструменту? А години проведені разом з друзями за спільним музикуванням та в пошуках спільного творення? А захоплення від створення першої власної п’єски? А радісне очікування улюбленого твору, сидячи на краєчку стільчика у концертному залі?
Знаєте, я пройшла крізь різний досвід. Один рік я навчалася у талановитого музиканта, виконавця, людини, яка зробила багато для української культури і справді є непересічною особистістю. Але... кожного уроку мене просто змішували з землею... кожного уроку мені різали крила... кожного уроку я виходила понівечена, без надії на майбутнє і... без любови. Адже як можна любити те, що приносить лиш біль і страждання? Тоді я поставила жирний хрест на сольних виступах. Обрубала одне з крил, на яких літала музикантом... і тішилася скромним виступам в ролі акомпаніатора…
На щастя, в мене вистачило мужності і підтримки близьких, щоб змінити викладача. Викладача, якому я завжди буду вдячна не лише за всі ті професійні поради, а за підтримку, за те, що раненому птаху він знов відростив крила…
Тож любі батьки, викладачі, про одне прошу - не рубайте крила!..
Щиро запрошую на мої концерти в Органному залі!
😽 Світлана Позднишева