Ось і завершився меганасичений тиждень Львівської органної резиденції - тиждень інтенсивного навчання, зустрічей, знайомств, спілкування, обмін історіями і досвідом, репертуаром та враженнями. Не обійшлося і без гарячих дискусій. Тож цікаво було б поділитися своїми думками.
Темою дискусії став підбір органного репертуару. Існує незліченна кількість якісних, яскравих, цікавих творів, написаних саме для органа. Проте більшість не лише органних творів, а навіть композиторів, які писали для органа, є невідомими навіть для професійних музикантів. Звісно, ці імена нічого не скажуть пересічному слухачеві, хіба він довший час цікавиться саме органною музикою.
Водночас є безліч перекладів відомих творів для органа. Тож питання наступне: чи включати в програми відомі неорганні твори, щоб тим самим привабити потенційного слухача, чи зусередитись на почесній місії просвітника органної музики і виконувати лише твори, написані для органа?
Думки з цього приводу є дуже різні, і мені було б цікаво познайомитись з вашими. Тож спершу поділюся власними поглядами. Як на мене, у всьому важливим є баланс. Я дуже не люблю, коли програми складаються виключно з популярних творів. Так, вони легше сприймаються публікою.
Але це як взяти морозиво, посипати його цукровою пудрою, полити глазурованим сиропом і додати карамелі. Не смачно і ще й не здорово.
Проте я зовсім не проти того, щоб у пікантну страву додати трішки солодкого смаку. Так і з програмами - невеличка частина відомої та легшої для сприйняття музики, як на мене, прикрашають, але не псують її.
Я дуже люблю маловідому та рідко виконувану музику. Але в концертній практиці рідко вдається залучити велику кількість слухачів, якщо вся музика їм не відома і не дістає відгуку в серці ("о, ось це я б послухав!"). Є, звісно і інші шляхи залучити публіку: вони можуть зацікавитись певним виконавцем (зазвичай вже добре відомим їм), певним виконавським складом (часом їм просто цікаво почути орган незалежно від програми і виконавця) або дуже яскравою ідеєю.
Пам'ятаю, як розповідав Вадим Холоденко на інтерв'ю після перемоги на конкурсі Вана Кліберна щодо узгодження репертуару із менеджерами: він теж хотів грати чудову маловідому музику. На що йому відповіли: "Спершу публіка буде приходити на концерт Чайковського, а не на Вадима Холоденка, і лиш коли вони будуть знати тебе, тоді можна грати і інших репертуар".
Також важливим є питання щодо перекладів: які саме грати. На мою думку, на органі шикарно звучать переклади оркестрових творів - тут можна застосувати всю палітру фарб органа. Водночас щодо перекладів романтичних фортепіанних творів, які розраховані на дуже тонке динамічне та агогічне нюансування (короткочасне відхилення від зафіксованої швидкості руху), я б була дуже обережна, зазвичай переклади дуже програють оригіналу.
А щодо самої традиції перекладів - мені здається дивним взагалі відкидати її. Вона має давнє коріння й існувала у всі часи. В епоху бароко лиш починає виникати розмежування репертуару для різних інструментів - не раз можна зустріти у назві збірки тих часів щось на кшталт "Твори для клавіру, вокального чи інструментального ансамблю". Навіть щодо назви добре всім відомого ДТК (добре темперований клавір Й. С. Баха) досі ведуться суперечки - адже "клавір" - це збірна назва клавішних інструментів, а не якогось одного. І на той час таке мислення було нормою.
І якщо ми поглянемо на подальшу історію музики - безліч творів писалися композиторами для кількох різних складів. Чи потрібно якийсь з них вважати "істинним", а інший - не достойним звучати на сцені?
Питання лишається відкритим, а вибір репертуару - дуже особистим. Тож мені було б дуже цікаво почути вашу думку - як виконавців та слухачів - що ви самі обираєте для виконання і для слухання?
Щиро запрошую на мої концерти в Органному залі!
😽 Світлана Позднишева