top of page

Прем’єра симфонії – сорок років згодом

7 квітня у Львівському органному залі відбулась незвична прем’єра: вперше прозвучала Симфонія № 2 «Славень Дніпру-Славутичу» Віктора Камінського на слова Богдана Стельмаха для симфонічного оркестру, хору і солістів. Написана сорок років тому, вона попри всі «езопові евфемізми» і поета, і композитора, так і не отримала дозволу ідеологічних служб на публічне виконання і… залишилась у довгій шухляді, очікуючи кращих часів.



Імпульс до відродження симфонії дала команда львівського Органного залу, що впродовж кількох років послідовно пропагує українську музику, виносить на сцену призабуті або раніше не виконувані національні артефакти. Таким чином, у фокусі її уваги опинилась і Друга симфонія Віктора Камінського. З цим композитором ентузіастів української культури Тараса Демка й Івана Остаповича єднає тривала творча співпраця, завдяки чому в Органному залі звучала низка органних і оркестрових опусів В. Камінського. Звісно, спочатку видавалось, що після кількох десятиріч, сповнених колосальними суспільно-історичними потрясіннями, твір може вимагати ґрунтовного перегляду і поетичного тексту, і музики. Але виявилось, що саме тепер, у розпал найжорстокішого в історії України протистояння з віковічним ворогом росією, поетично-музична концепція симфонії, як мовиться, потрапила в яблучко, і дивує своєю відповідністю до духу нашого часу. Відтак в поетичному змісті Б. Стельмах зміг прибрати деякі, необхідні для того часу, евфемізми і назвати речі своїми іменами, а в оркестрово-хоровій партитурі взагалі не довелось міняти жодної ноти.



Вслухаючись і співпереживаючи перебіг музично-поетичного дійства, розумієш, чому свого часу, начебто і на схилі вже не настільки кривавого, як раніше, комуністичного режиму, цей твір не сприйняла радянська цензура. Уважне прочитання поезії вихопить у ній головні орієнтири, які пробуджують алюзію зовсім не до «комуністичного раю» і не до ідеологічних наративів срср: згадка про «цвіт калини», про «горде серце страху не знало», про «дивне дерево моєї України», про те, що «рідна мова бринить на твоїх берегах» — у час суцільної русифікації, чи про те, як «за Дніпро да й за Славуту зачепилася орда» — з історії ж відомо, що орда сунула зі Сходу. Останній процитований рядок виявився ще й дивовижним пророцтвом поета: лише за два роки після написання симфонії Славута стане одним із епіцентрів Чорнобильської катастрофи, яку й організувала чужинська комуністична орда.


Композитор вельми чутливо відгукнувся на філософсько-поетичні рефлексії, музичними засобами розкрив їхні образно-метафоричні підтексти та історичні контексти. Враховуючи ж вельми широке коло його музичної ерудиції і зацікавлень – від давньої сакральної монодії до дармштадтського авангарду, від барокового канту до популярної шлягерної стихії – він зумів знайти потрібні інтонаційні символи, за допомогою яких підсилюється, увиразнюється художня дія слова.


Богдан Стельмах – поет-пісняр, що дуже тонко відчуває природу музичного виразу. Віктор Камінський – композитор, що так само тонко резонує на музикальність поетичного слова, на його історичні витоки і значення.

Тому природно, що обидва співтворці симфонії у втіленні одного з сутнісних архетипів українського етносу – Дніпра, не просто як ріки, а як життєдайного джерела, прабатька нації – виокремлюють кілька фундаментальних символів. Перший – це сакральність, що поєднує дохристиянські і християнські традиції («Добридень, земле, ворогом нескорена, Хранителько Великодня й Різдва, Ростемо ми з трипільського пракореня»), відповідно в музиці помічаємо трансформацію давньої монодії, особливо у суворих діатонічних ритмодекламаціях хору, кварто-квінтових вертикальних співзвуччях і їх послідовностях, а також, особливо у фіналі, характерні звороти барокового жанру канту.



Інший вимір сакральності – фольклорно-звичаєвий, втілений у темах, наближених до архаїчних веснянкових наспівів. Не менш важливим видається і сучасний погляд на соборність України, уособленням якої є Дніпро («світає над Донбасом і Карпатами, по селах, по містечках, по містах»), відтак В. Камінський розгортає широку палітру сучасних виразових засобів: від алеаторичних блукань в оркестрі, ускладненої дисонантної гармонії до барвистих сонорних співзвуч, модальних «ковзань», введення в хорові партії елементів Sprechstimme.

 

Драматургія п’ятичастинної симфонії вельми струнка, побудована на діалектичній єдності-контрасті театральних (1 частина – пролог, 2 частина – монолог), інструментальних (3 частина – інтермецо), пісенно-фольклорних (4 частина – балада) жанрів, завершуючись урочистим фіналом, в якому виразно прослуховуються звороти барокового прославного канту-вівату. На мою думку, йому теж варто би надати жанрового окреслення «Гимн». Хоча всі частини йдуть attaca, зміна образних модусів, особливих для кожної частини, яскраво відчувалася у моментах переходу від одного стану до іншого. Диригент Іван Остапович зумів дуже логічно вибудувати форму, знайти доцільні темпові співвідношення і динамічні градації, відтак симфонія сприймалась цілісно від початку до кінця. Прекрасно впорався з непростими завданнями інтерпретації модерного хорового письма хормейстер Вадим Яценко. Виконавці – Академічний симфонічний оркестр Луганської філармонії, що від початку війни стаціонує в Органному залі, хор «Гомін», солісти – Іван-Данило Лихач і Галина Гончарова – донесли до слухачів задум поета і композитора, головну ідею монументального полотна: з глибини віків, від пракоренів, попри трагічні випробування і протистояння «чужинцям» і «орді» — до утвердження соборності і вільної волі у своєму домі («Ростемо ми з трипільського пракореня, І волею нам квітне кожен день»).


І на завершення стислих післяпрем’єрних рефлексій пристрасне запитання/бажання: так, як сорок років тому Богдан Стельмах передбачив атомну трагедію Славути, чи ж не пророцтвом звучать останні рядки фіналу: «О Дніпре, Дніпре, Йордане волі, Світає серпень на видноколі, Стоять – вулкани серед вулканів – Богданів Київ, Тарасів Канів»?




Фото: Євген Червоний


Стаття вперше опублікована на zbruc.eu.

6 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments


bottom of page