Про концерт одеської органістки Олени Удрас “Час і пристрасть” у рамках Львівського органного фестивалю “Музика і війна”.
7 грудня у Львівському органному залі виступала органістка з Одеси Олена Удрас. Ця талановита і надзвичайно харизматична виконавиця неодноразово підкоряла серця львівʼян своєю грою.
Олена Удрас закінчила Одеську державну консерваторію імені Нежданової. Працює концертмейстером кафедри сольного співу. Проходила курс майстер-класів у німецького органіста Гольгера Герінга (Берлін, Німеччина). В Одесі органістка грає у лютеранському соборі Св. Павла і реформатській пресвітеріанській церкві. Олена Удрас веде активну концертну діяльність в Україні та за кордоном. Є автором органних творів та транскрипцій для органа та музики для фільму “Поза грою”.
Як раз у той день, коли Олена Удрас мала їхати до Львова, російські війська завдали чергового масованого ракетного удару по Україні. Органістка розповідає: “Я якраз йшла з консерваторії додому, коли наді мною пролетіла ракета. Враження не надто приємні, мушу сказати”. Одеса, яка й до обстрілу 5 грудня потерпала від відключень електроенергії через російські атаки на укрїнську енергосистему, у той день на багато годин занурилася в темряву. “Немає світла, зв'язку, води, опалення… На вокзалі повно людей, які евакуюються з міста. Чесно, я думала, що не доїду”, – каже тремтячим голосом органістка. Поїзд на Львів був переповнений. Люди стояли в коридорі та тамбурі. У такому стані Олена Удрас приїхала до Львова, щоб зіграти концерту рамках органного фестивалю, який цьогоріч проходить під темою “Музика і війна”.
Важко уявити, яку силу повинен мати митець, щоб переборюючи обставини, продовжувати виходити на сцену та грати. Концерт Олени Удрас, що мав назву “Час і пристрасть”, був сповнений емоцій. Олена Удрас побудувала програму з різножанрових, але дуже чуттєвих творів. Слухачі протягом півтора годин здійснили музичну подорож від часів Баха до сучасності. Не обійшлося і без музичних подарунків та сюрпризів. Проте про все по черзі.
Чотири бахівські твори на початку задали настрій та створили головну вісь концерту, розкриваючи частину задуму, який відображає плинність людського буття. Звучить Прелюдія фа мінор, BWV 534, що виростає з зернятка у велике дерево. В однойменній фузі – це вже не деревце, а цілий ліс мелодій. Далі – мотет “Jesu, meine Freude” (“Ісусе, моя радість”), де Бах фокусується на емоційній стороні молитви. Прелюдія сі мінор, що завдяки регістру “Тремулянт” отримала ще більше легкості. Відома хоральна прелюдія “Ich ruf zu dir Herr Jesu Christ” (“До тебе взиваю, Господи”), сповнена внутрішніх переживань, які дуже рідко прориваються назовні.
Після такої бахівської хвилі Канон Йоганна Пахельбеля звучав дещо урочисто та розмірено, але створив відчуття глибокої радості. Якщо ви шукаєте найбільш життєствердний твір бароко, то це, безуовно, Канон Пахельбеля. Ще один шедевр цього композитора – Чакона ре мінор – у виконанні Удрас звучала впевнено та майстерно. Мелодія, що закручується, як прядка, і захоплює плюралізмом варіацій, наводить на думки про розмаїтість людей, їхніх доль, характерів. У кульмінації це різноголосся звучить як потужний хор.
Рухлива Токата Альфонса Мейлі відкрила наступний розділ “подорожі”. Приємним відкриттям вечора стали Варіації на тему Паганіні Браяна Гесфорда. Найвідоміший 24-й каприс італійського скрипаля-віртуоза на органі звучав неочікувано, але кожна з варіацій відкривала ще більше органних “фішек”.
Після бурхливих оплесків органістка вивела слухачів на ще одне емоційне плато концерту – “Адажіо” Альбіноні. Втримавши твір у бароковій манері, органістка змогла передати безліч відтінків емоцій. Для мене особисто це “Адажіо” звучало як розпука за всіма українцями, що залишилися в окупації або виїхали з рідної землі.
Надзвичайно щемко на цьому тлі сприймалися твори самої авторки – Токата та “Пісня дельфіна”. І якщо морська переливчаста “пісня” вже не раз виконувалася і самою Оленою Удрас, й іншими органістами з різних країн, то “Токату” львівська публіка почула вперше. За словами авторки твір був написаний уже під час повномасштабного вторгнення і присвячений Україні. Цікавий розвиток теми, неочікувані ходи, блискуча третя частина й огортаюче форте у фіналі створили відчуття занурення в морські хвилі. Ця стихія пронизує усю творчість Удрас, яка більшу частину життя провела на березі Чорного моря. Навіть концертне вбрання виконавиця цього вечора викликало асоціації з блиском поверхні моря в сонячну днину.
У заключній частині програми звучала розспівна “Арія” американського композитора ХХ століття Пола Манца. А весь арсенал романтичного органа пані Олена продемонструвала в “Готичній сюїті” Леона Боельмана.
Проте найбільш чарівним та незабутнім номером вечора стала органна обробка “Щедрика” авторства самої Олени Удрас. Мелодія найулюбленішої колядки світу звучала спочатку легко і повітряно, чаруючи дзвінкістю та польотністю звуку органа. З Кожною наступною варіацією мереживо мотиву Леонтовича спліталося все щильніше. Створюючи все більш вигадливі візерунки, Олена Удрас додавала голосів і потужності львівського Rieger-Kloss. “Щедрик” в її інтерпретації – це не буквальне перекладення колядки для органа, це сучасний погляд на одну з найголовніших для українців пісень. У ній і біль, і розпач, і гнів, і боротьба, і наприкінці, звичайно, переможний тріумф.
“У Львові я відпочила душею і серцем”, – зізналася органістка після концерту. Того ж вечора вона сіла на поїзд до Одеси. Дивує сміливість музикантів, які попри небезпеку повертаються до рідних міст із порівняно безпечних регіонів. “Коли я кудись відʼїжджаю, то беру з собою всі важливі речі. Я не можу бути впевнена, що мені буде куди повернутися, – говорить Олена Удрас, ледь стримуючи сльози. – Але найголовніше – це незламне бажання повернутися додому”.
Текст: Діана Коломоєць
Фото: Павло Острицький