Життя – цікава річ. Часом ми самі собі придумуємо обмеження, неподоланні кордони і починаємо у них вірити. І лиш сильні емоції, встряски допомагають нам подивитися на ситуацію з іншої сторони. Часом новий досвід приходить звідти, звідки ніяк не очікуєш.
Два роки тому я 2,5 місяці провела у мандрах Європою, маючи лише невеличку сумму в кишені. Це теж був один із розривів шаблонів про те, що подорожувати – це дорого. Варто відійти на крок від туристичної індустрії і поглянути на це з іншого боку - і відкриваються найрізноманітніші перспективи!
У своїх мандрах я познайомилася з неймовірною людиною -–жінкою з Австрії, яка сама виховує 5 дітей. Якби ви познайомились з нею поза домом і родиною, ви б ніколи не здогадалися, що вона багатодітна мати. Принаймі, як ми звикли собі це уявляти – постійно заклопотана, немає часу на себе, все - дітям. Ні, це жінка, спрагла до життя, яка вміє ним насолоджуватися та знаходить для цього час і можливості.
І, що найбільше мене в ній вразило – вона ніколи не втрачає фокусу на свою мрію. А мрія ця вимагає неабияких ресурсів – мати коня, або й кілька коней. Одразу скажу, що родина в неї небагата і ніколи не підтримувала її захоплення. І як це прийнято в багатьох європейських країнах – з 18 років ти живеш сам та заробляєш теж сам.
У дитинстві вона ходила на конюшню і довший час просто допомагала доглядати за кіньми - тут не буває зайвих рук. Їздити верхи теж вчилася сама -–заводила коня в лісочок, щоб її не було видно, і без сідла і вуздечки сідала на нього та вчилася взаємодіяти – нелегка задача!
Пізніше в неї з'явився свій кінь -–величезний красень, з яким провела сотні щасливих годин у мандрах. І коли народжувалися діти – поні ставали їхніми хорошими друзями. Вона жила у малесенькому орендованому будиночку, довший час не мала навіть найпростішої машини (а це у Австрії - справді базова потреба, а не елемент розкоші) – проте знаходила можливість бути щасливою.
Зараз вона разом з дітьми живе у гарному просторому будинку та опікується невеличкою конюшнею із 12 кіньми, організовує літні кінні табори для дітей та мріє колись об'їхати всі Карпати на конях. Я довго не могла зрозуміти, як їй це вдається? Як серед численних щоденних турбот, непорозумінь, сварок не втратити цей фокус на те, що справді любиш, що наповнює тебе життєвою силою? Ось один з прикладів, як це працює: Момо (як звуть цю жінку) любить грати на гітарі і співати. І щодня вона знаходить 15 хвилин на те, щоб повністю зануритись у цей процес, поспівати на повний голос та з драйвом, який не завжди зустрінеш у професійних музикантів. Коли вона знаходить цей час, щоб її не переривали постійним "Мааа-мааа!"? Її діти привчені, що після 9 вечора – це її час, вони можуть займатися чим завгодно, але лише у своїх кімнатах, і їх не має бути ні видно, ні чути. І ці 15 хвилин заряджають її більше, ніж година, проведена на дивані – адже вона це справді любить.
І з таких маленьких моментів насолод складається життя – можна просто зварити собі каву і поспіхом випити її, не відчувши смаку -–а можна вийти надвір та водночас поглянути, як просинається день. Можна піти прибирати у конюшні та бідкатися, скільки тут роботи – а можна встигнути привітатися з кониками, помилуватися їх силою та граційними рухами та черговий раз здивуватися складній ієрархії у табуні. Зміна ставлення до подій та вміння насолоджуватися ними наповнює нас енергією, а не забирає її – саме тоді ми знаходимо ресурси втілювати свої мрії.
До чого я все це веду? Коли наступного разу ви скажете "Неможливо" тому, що любите і прагнете – може ви давно мріяли навчитися грати на музичному інструменті (але вічно немає часу/вже пізно починати/в мене немає слуху/цим треба займатися лише професійно і ще 302 відмазки), а може ви хочете видертися на вершечок якоїсь найвищої гори, а може просто підійти і поговорити з небайдужою вам людиною – зупиніться на мить і спитайте себе: "Чи можу я поглянути на це з іншого боку?"
Щиро запрошую на мої концерти в Органному залі!
😽 Світлана Позднишева