Цитати композитора за 16 років.
Днями музичну спільноту України сколихнуло інтервʼю з композитором Валентином Сильвестровим, яке опублікувала російська редакція DW.
Членкиня Правління ГМТ, професорка Любов Кияновська зібрала висловлювання Валентина Сільвестрова за останні роки, де він цілком недвозначно ідентифікує себе як представника української культури.
Зокрема, особливо бурхливу реакцію викликали такі ремарки журналістки:
“Ніколи не чула, щоб Валентин Сильвестров, композитор тихої музики та пустельник, говорив про політику”.
З інтервʼю, які довав композитор починаючи з 2014 року, цілком зрозуміло, що майстра хвилювали всі події, які відбувалися в його державі. Був він і особисто присутній на Майдані в грудні 2013 року. Ось, що читаємо у матеріалі газети “День” від 11 грудня, 2013 року: ”Самого Валентина Васильовича також можна побачити на Майдані. В неділю, наприклад, він стояв недалеко від Консерваторії”.
“Я все ж таки, як і будь-яка інша творча людина, більше індивідуаліст по своїй природі. Але наступає такий момент, коли просто не можливо не вийти. Коли так відверто доводять людей своїми мерзенними діями, притому глобально, що виникає таке обурення, що ти буквально втрачаєш розум. Влада повинна розуміти, що в молодих людей загострене моральне почуття... Вона нині провокує молодь, і молодь може не витримати…”, - ось слова Валентина Сильвестровича, промовлені за два місяці до кривавого розстрілу Майдану.
До речі, Майдан надихав композитора на творчість: “Я пішов додому і свій гімн про честь людську написав. Там є цитата з нашого гімну і з “Кавказу” Шевченка... А друга частина кантати — це “Разом нас багато, нас не подолати”. Після цього — постлюдія: тихо грає оркестр, а хор шепоче “Отче наш”. Того ж дня я записав цей ескіз на магнітофон”.
“Написав п'ять варіантів українського гімну. Спокійний – коли Майдан просто стояв. Потім, коли все наростало, вийшла важка версія - він весь ніби в диму, слова "згинути наші вороженьки" звучать гнівно. А коли ми перемогли, і Янукович втік, я склав дзвоновий гімн – розгойдується дзвін, і гімн звучить, як його рух”, - це Валентин Васильович говорив уже в на початку 2014 року.
У березні 2014 року Валентин Сильвестров в інтервʼю The Insider прямо оголосив, що думає про політику кремля і путіна:
“Я дивлюся на ці обличчя у Думі і пам'ятаю, як деякі з них у горбачовські часи боролися з комунізмом. Боролися, бо ідеологія комуністів – інтернаціоналізм, а вони – націоналісти. І вони зараз кажуть, що в Україні коричнева чума…”
“Все, що говорять у Росії про Бандеру, - це радянський сволочизм. З тим самим успіхом Кутузова можна назвати бандитом: він виборював країну, коли напав Наполеон. Значить для французів він бандит?”
“Ситуація з російським флотом у Криму приблизно така: ви запросили знайомого в гості, поселили його в одній із кімнат, а він виганяє вас із квартири”.
“Згадайте, як Путін прийшов до влади. Підривав удома, знищив сотні людей, і своїх у тому числі. Потім, звісно, все списав на чеченців. Думаю, Путін просто божевільний”.
Журналістка DW намагалася спровокувати Сильвестрова, питанням чи підтримує він “бойкот російської культури”.
Хоча Валентин Васильович недвозначно висловлювався стосовно російської культури ще в 2014 році:
“- На вашу думку, яку роль відіграє музика? Вона має впливати на суспільство, змінювати світ?
- Це, до речі, складне питання. Я міг би відповісти ствердно, але багато злодіїв любили використовувати музику у власних цілях. Гітлер, наприклад, використовував німецького композитора Ріхарда Ваґнера та й інших… Чув колись історію про те, як у 43-му році уже от почалася біда, а Гітлер зі своїми сидів й насолоджувався музикою Брукнера. Розумієте, так?
Музика не може самостійно змінювати світ. Усе має бути в комплексі — і музика, і політика, і все інше. Часто побутує стереотип — мовляв, якщо ти любиш музику, ти чудова людина. Ні, це не так! Звичайно, музика якось впливає на людей, на різні процеси, але не покладайте на культуру зайвих надій. Погляньте на наших сусідів, які зараз за українську мову готові вбивати на нашій же території. Незважаючи на Петра, який «вікно в Європу прорубав», незважаючи на відрубані бороди і заборону пиятик у церкві, що змінилося? Церква на Мазепу наклала анафему — за що? Анафема — це покарання за злочини проти релігії, а у нашого гетьмана була політична анафема. Допомогли тут церковні канони, допомогла культура? Ні, вирізали жінок і дітей в Батурині.
І сьогодні маємо те саме. Держава, яка має величезне культурне підґрунтя, нападає на своїх же «братів». І де тут Пушкін, Достоєвський, Толстой той самий? Азійщина якась, кланова свідомість — коли одну тисячу людей можна легко замінити іншою тисячею, коли кожна окрема особистість нічого не важить. От і виникає ситуація, коли велика російська культура не може нічого зробити зі своєю країною”.
У цьому інтервʼю “Дзеркалу тижня” в 2006 році Валентин Васильович говорить так про українську музику:
“За моїми спостереженнями, Україна — могутня непізнана музична держава, тут сильні композиторські школи. Але ніхто цього не знає, потрібно пропагувати. Якщо виконати одну із симфоній Лятошинського з гарним оркестром на Заході в залі з відмінною акустикою, стане ясно, що це композитор світового значення”.
І за останні роки ми досягли дійсно великих успіхів у популяризації української музики в світі. Новітні мистецькі формації в Україні створюють новаторський мистецький продукт, який гідно презентує культуру нашої держави та отримує міжнародне визнання.
Варто згадати роботу Галицького Музичного Товариства у таких проєктах: перший мобільний додаток з українською класикою Ukrainian Live Classic, онлайн-бібліотека нот українських композиторів Ukrainian Scores, відео-лекції про митців, чия музика була заборонена до виконання в радянський період, премʼєрні виконання та записи творів Стефанії Туркевич, Порфирія Бажанського, Романа Придаткевича та багатьох інших композиторів, чиї імена буди не відомі широкому загалу.
Ми продовжуємо свою боротьбу на культурному фронті. Ми маємо, чим пишатися і що берегти.
Цитати підібрала Любов Кияновська
Текст Діана Коломоєць