Трагічна історія фундатора української духовної музики
Ім’я Якова Яциневича та його численні духовні і світські твори добре знайомі діячам хорового мистецтва. Значно менше відомо назагал про його багатий на події життєвий шлях, сповнений злетів і здобутків, випробувань і репресій, зумовлених складними, мінливими політичними обставинами.
З нагоди 155-річчя митця хочемо привернути увагу до цієї небуденної постаті, зреферувавши й узгодивши суперечливі й розпорошені дані з наукових досліджень, краєзнавчих розвідок та архівних документів.
Дитинство і юні роки
Майбутній хоровий дириґент, композитор, фольклорист, організатор мистецького життя прийшов на світ 8 листопада (27 жовтня за старим стилем) 1869 року у місті Біла Церква на Київщині і хрещений у православній церкві св. Марії-Магдалини на Заріччі, де його батько Михаїл Васильович (1842–1873?) був дияконом («дячком»). Три роки перед тим (28 вересня 1866 р.) батько був переведений до цього храму з села Велика Салтанівка. Протягом 1866–1867 рр. був тут у причті разом зі священником Семеном Левицьким, батьком Івана Нечуя-Левицького, якого, згідно з його проханням, перевели зі Стеблева до Білої Церкви на посаду настоятеля цієї церкви 19 вересня 1866 р. Мати митця – Домникія Макарівна (1842–1887?), донька диякона Макарія Прилуцького. Природно, що для їх сина вибір духовного освітнього закладу був очікуваним.
Духовну освіту Яків Яциневич здобув в Києво-Софійському духовному училищі до (закінчив у 1886 р.), де одержав й основи знань з теорії музики та гри на скрипці. Паралельно у 1885–1886 рр. співав у митрополичому хорі при соборі св. Софії під керівництвом Я. Калішевського. Згодом його було призначено помічником регента хору Михайлівського собору, одного кращих хорових колективів Києва. Після закінчення училища вступив одразу у третій клас Київської духовної семінарії, де зокрема вивчав співи, сольфеджіо, дириґентсько-хорову справу та гру на фортепіано у композитора і дириґента Л. Д. Малашкіна (закінчив у 1890 р.). Та прагнення вести практичну хормейстерську діяльність дає йому усвідомлення необхідності поглиблення фахової музичної підготовки.
В цей період починається тривала плідна співпраця з засновником української професійної композиторської школи і невтомним громадським діячем Миколою Лисенком. У 1890-ті роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював у музичних школах С. Блуменфельда і М. Тутковського. Про фаховий вишкіл відомо з власноручного запису Я. Яциневича: «Музичну освіту одержав: а) з теорії музики в колишній музичній школі Блюменфельда в Києві, б) зі сольного співу і постановки голосу в артистки державних театрів Е. Массіні в Києві, в) по грі на роялі, гармонії і формах композиції – під керуванням композитора М. В. Лисенка».
ФОТО: Яків Яциневич у юні роки \ Джерело: uain.press
На цей період припадає організація М. Лисенком «хорових подорожей» Україною (1893, 1897, 1899, 1902 pp.) – гастрольних турів заснованого ним хорового товариства, в програмах яких виконувались переважно його власні хорові твори на тексти Т. Шевченка та обробки українських пісень. Поряд з творами М. Лисенка основу репертуару складали твори Ф. Ліста, М. Римського-Корсакова, О. Даргомижського, С. Монюшка та ін. Його хормейстерами були К. Стеценко, Я. Яциневич та О. Кошиць. Набувши досвіду, починаючи з 1899 року, Яків Яциневич сам керував студентськими хорами: капелою Київського університету (1903-1906 рр., паралельно з Павлом Злобіним), згодом – хоровою групою Політехнічного інституту). 1903 рік був знаменним для Я. Яциневича двома національно-культурними подіями – відкриттям пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві і святкуванням 35-ліття музичної діяльності М. Лисенка. Зокрема, разом з хором він виїжджав до Полтави, брав участь у святковому концерті, де вперше виконано кантату М. Лисенка на слова Т. Шевченка «На вічну пам’ять Котляревському». Брав участь в урочистому концерті 20-го грудня 1903 року в залі Купецького зібрання (тепер Київська філармонія) з ініціативи Літературно-Артистичного товариства, де у виконанні капели під орудою Я. Яциневича прозвучала в’язанка українських народних пісень під назвою «Вулиця». Зі своїми колективами брав участь у благодійних програмах, просвітницьких подорожах, вечорах вшанування пам’яті визначних діячів культури, програмах з виконанням народних пісень, дум, старовинних балад. Разом з Миколою Лисенком організовував українські хорові колективи у період 1891–1904 рр., серед яких київське товариство «Боян» (1905).
Робота в Києві. Духовна музика. Реформаторство
У 1906 році в Києві відкрився Перший стаціонарний український театр. Його керівник Микола Садовський запросив Я. Яциневича завідувати музичною частиною свого театру. Цю посаду митець обіймав протягом одинадцяти років (1906-1917). Мабуть, саме на цей час припадає знайомство та одруження митця з Іриною Павловською, сестрою співака, священника і церковного діяча УПЦ у США Григорія Павловського, який від 1910 р. разом з Яковом Яциневичем працював у театрі М. Садовського, та журналіста, кооперативного і громадського діяча Мефодія Павловського. Після закінчення першої світової війни дириґент викладав у школі у Білій Церкві.
Особливе місце в творчості Я. Яциневича займала церковна музика. У 1918 р. в Україні розпочався рух за церковну незалежність, було засновано Українську автокефальну православну церкву. Одним з головних питань на Всеукраїнському Православному Церковному Соборі, що відбувся в Києві в 1918 році, була «українізація Служби Божої».
Спеціальна комісія, що працювала на з’їзді, прийняла рішення про доцільність реформи церковних співів. Церковна музика мала створюватися відтоді на основі національних рис українського співу, вивчення паралітургійних жанрів фольклору – кантів, колядок, церковних пісень. Було визнано також необхідність заснування комітетів церковного співу, провадження заходів з підготовки фахівців, видання каталогів і збірників церковних співів, запровадження загальних співів у церкві. На декілька років Софійський собор став одним із провідних осередків УАПЦ, проголошеної законом Директорії 1 січня 1919 року. А 5 травня 1920 р. керівний орган церковних справ в Україні – Всеукраїнська православна церковна рада (ВПЦР) проголосила автокефалію, незалежність Української православної церкви від Московського патріархату, а також від київського єпископа Руської православної церкви. З цієї нагоди митець написав свій найвидатніший духовний твір – «Літургію».
У тому ж 1919 році Я. Яциневича запрошують працювати у Всеукраїнському музичному комітеті, де він займається питаннями музично-естетичного виховання, музичної освіти мас, підвищенням рівня концертно-виконавської майстерності, справою розгортання самодіяльності, організацією хорових колективів. Я. Яциневич працював як концертмейстер з «Українським вокальним ансамблем», в складі якого були чоловічий та жіночий квартети. Тоді ж була заснована Державна капела ім. М. Лисенка при цьому Комітеті, яку очолив Я. Калішевський, другим дириґентом призначено Я. Яциневича, комісаром – М. Леонтовича. Капела дала два концерти з композицій Лисенка (14 і 22 липня 1919 р.). З оригінальних творів митця прозвучали Кантата пам’яті Т. Шевченка («Умер поет», сл. В. Самійленка) та хор на текст зі «Слова о полку Ігоревім» («Ясне сонце в небі сяє»), а також його аранжування народних пісень. Наступними мали стати концертні програми з творів Й. С. Баха, Л. Керубіні, Л. ван Бетховена, скасовані черговою зміною влади в Києві. Переслідування більшовиків були спрямовані й на УАПЦ.
Матеріальні труднощі і відсутність роботи змусили музиканта залишити Київ восени 1920 року. Рік він жив у Щучинці під Ржищевом на Київщині, де вчителював, збирав фольклор, обробляв народні мелодії (загалом понад п’ятдесят хорових обробок, серед яких «Сусідка», яку в рукописі автор позначив як галицьку мелодію). Згодом переїхав у село Гуляники, де продовжив фольклористичні дослідження. В цей же період написано хори на слова Т. Шевченка «Ой, стрічечку до стрічечки», «Човен», «Садок вишневий коло хати» та ін.
У зв’язку з відсутністю власного українського єпископату 14–30 жовтня 1921 р. УАПЦ провела в Києві перший Всеукраїнський православний церковний собор, де були присутні й композитори Кирило Стеценко, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, хорові дириґенти й композитори Яків Яциневич, Порфирій Демуцький, хоровий дириґент і фольклорист Михайло Гайдай. Тоді постала значна частина духовних творів митця, серед яких «Богородице Діво, радуйся», кантати на вшанування св. Юрія, Василія, Петра й Павла, обробки колядок та ін.
Одеса. Заборона творів
Після трирічного перебування в Києві (1923–1925), де він викладав співи в школах, Я. Яциневич з дружиною переїхав до Одеси. Його було запрошено на посаду інспектора музичних курсів і запропоновано організувати й очолити хорову капелу. За короткий час (менше пів року) організував Українську хорову студію, яка невдовзі перетворилася в Українську капелу імені М. В. Лисенка. Для підвищення фахового рівня колективу він запровадив викладання читання з листа хорових партитур, лекції з фольклору, літератури. У творчості це плідний період, в який постають ораторія «Скорбна мати» на слова П. Тичини (1925), хор «До праці» на слова Б. Грінченка, солоспіви на слова І. Франка «Червона калина», «Земле, моя всеплодющая мати», «Твої очі, як те море», вокальний цикл «Сім струн» на слова Лесі Українки та «Нова Республіко, гряди» на слова П. Тичини, масові пісні, романси.
ФОТО: Обкладинка ораторії “Скорботна мати” \ Джерело: Журнал “Музика”
Яків Яциневич увійшов до секції духовних композиторів при Українському товаристві драматургів і композиторів (УТоДіК’у), яку спробували створити в 1928 році. Головною метою секції мали бути встановлення авторського права та захист матеріальних інтересів її членів. Цей напрям діяльності надалі зумовив трагічний поворот у долі композитора. Вже у 20–30 роки ХХ століття влада розпочала боротьбу з релігією і з церковною музикою, під заборону потрапили не лише духовні твори митця, але й цілком нейтральні за змістом (ліричні, пейзажно-описові, святково-маршеві, як, наприклад «А вже красне сонечко» та «В нас міць»). Парадоксально, але хор «Знемоглись», відзначений першою премією на конкурсі, присвяченому 20-річчю революції 1905 року, було засуджено як такий, що несе «ідеї-емоції конкретного релігійного змісту». Надалі твори митця вилучено з концертних програм, їх більше не публікують, більшовицькі репресії ламають долі М. Леонтовича, Г. Хоткевича, Леся Курбаса, з життя йде К. Стеценко, емігрує О. Кошиць. Яків Яциневич змушений задовольнятися працею сільського вчителя, викладача музики в самодіяльних гуртках у селах Київщини, згодом на Східній Україні.
Винятковим за продуктивністю став 1930 рік, у який постали численні твори для мішаного хору: піонерська пісня «Залізна сила» (сл. О. Опанасенка) «Інтернаціонал» для мішаного хору з оркестром або фортепіано, «Кооперативний гімн» (сл. Б. Юрківського), революційна пісня селянської молоді «Гей, юнаки», «До праці» на слова Б. Грінченка, «А вже красне сонечко», «Роси, роси, дощику» і «Хай літають вітри» (усі – на сл. Олександра Олеся) «Хмарка» (сл. П. Гая), «Риємо, риємо» (сл. В. Чумака), «На новому полі» (сл. Ів. Яременка) для чоловічого квартету або хору, солоспіви «Розвивайся ти, високий дубе» (сл. І. Франка) для тенора або сопрано з фортепіано, «Весна» на мелодію зі збірки французьких пісень ХVIII ст. для сопрано або баритона з фортепіано та ін.
Запоріжжя. Кубань. Останні роки
З 1935 року Я. Яциневич перебував у м. Запоріжжі, де працював піаністом-концертмейстером при будинку інженерно-технічних працівників Дніпрогесу, викладав гру на фортепіано, був керівником вокального ансамблю, вів хоровий гурток у піонерському клубі при Алюмінієвому заводі, викладав гру на фортепіано в селищі Кічкас тощо.
У 1940 році життєвий шлях Яциневича повернув у Майкоп на Кубані. Там він організував і очолив Обласний національний ансамбль адигейської пісні та танцю. Розуміння фахового підходу до самобутнього і невідомого йому фольклорного матеріалу спонукає композитора до глибокого вивчення пісенних жанрів, нартовського епосу, зразків ігибиз, в яких оспівується боротьба національних героїв з окупантами адигейського народу. Композитор вводить до репертуару оригінальні адигейські пісні у формі оред (йоред), речитативна мелодія яких виконується солістом у супроводі хору, записує танцювальні мелодії удж та ісламей, і навіть задумує написати сценічний твір «Айшет» в 3-ох діях на тему з життя східного села.
Згодом сім’я Яциневичів залишає Майкоп і опиняється в аулі Кошехабль на березі притоки ріки Кубані. Завдяки клопотанню композитора у жовтні 1940 р. тут було відкрито музичну школу, куди його запросили викладачем фортепіано, сольного та хорового співу. Взимку 1943 року музикант звернувся до контори колгоспу «Передовик» на березі річки Чамлик у козачій станиці Петропавлівській з проханням дати йому будь-яку роботу, бажано за спеціальністю. Його взяли… сторожем колгоспного саду. Це було останнє місце праці видатного хормейстера. Останній рік свого життя Я. Яциневич провів у місті Кропоткін Краснодарського краю, де помер від крововиливу в мозок 25-го травня 1945 року.
Повернення спадщини
Майже забутий, вилучений з офіційних підручників і концертних програм, митець лишився в національній мистецькій пам’яті завдяки виконанням в осередках діаспори та окремими українськими хоровими колективами. Краса й оригінальність його духовних творів спонукала хормейстерів до залучення у свої програми обробок коляд, кантів, духовних творів і фрагментів Літургії. Знаковими стали цілісні виконання і запис Літургії камерним хором «Київ» під орудою Миколи Гобдича в 2006 році та цьогорічне тріумфальне її повернення у Софійський собор у циклі концертів духовної музики «100 років української літургії. Духовно-мистецький цикл з п’яти літургій» хором ім. Б. Лятошинського під орудою львівського дириґента Вадима Яценка з виголосами диякона Олександра Тарасенка.
Фото з сайту Національного будинку музики
І ще одне диво до ювілею митця: аспіранткою кафедри історії української музики та музичної фольклористики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Дариною Чамахуд віднайдено у кількох архівах невідомі і досі неопубліковані рукописи духовних і світських творів композитора, спільно з доцентом Ольгою Путятицькою їх підготовано до друку, в перспективі буде опубліковано збірку.
Афіша лекції
Програма новинок «Яциневич: Відродження» прозвучить у Львівському органному залі 31 жовтня у виконані хору «Гомін» під орудою Вадима Яценка, 30 жовтня її попередить зустріч з дослідницею, яка обіцяє поділитися знахідками, уточненнями й доповненнями життєпису митця у Музично-меморіальному музеї імені Соломії Крушельницької.
Афіша концерту "Яциневич: Відродження"
Сподіваємося стати свідками повернення з забуття, відродження з попелу шедеврів майстра хорового письма, і, можливо, вже час на монографію про унікальну подвижницьку долю Майстра на тлі його складної і суперечливої доби…
Текст: Роксолана Гавалюк
Comments