Музика як океан: Дмитро Арефʼєв про першу симфонію, пошук звуку та "нову простоту"

Перша симфонія – це завжди виклик для композитора і подія для слухачів. Дмитро Арефʼєв створив свій перший симфонічний твір саме на замовлення Львівського органного залу.

​Замість складних концептуальних маніфестів автор пропонує зануритися у живу музичну матерію: з її прозорою фактурою, "океанічним" розмахом і хвилеподібними наростаннями оркестрових барв.

​Почути світову премʼєру твору можна буде 24 жовтня о 19:00 у Львівському органному залі. На сцені – Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії під орудою Івана Остаповича.

---

– Пане Дмитре, замовлення симфонії для композитора зазвичай – це важлива віха. Що це означає для вас у творчому плані?

– Безумовно, це певний етап і виклик. Для кожного академічного композитора перша симфонія – це особлива подія. Це робота з великим оркестром, де потрібно приділити максимум уваги кожній групі – і мідним, і дерев'яним духовим. Сумніви завжди супроводжують цей процес, але водночас це дуже цінний досвід.

– Розкажіть, з чого почався як шлях композитора?

– За першою освітою я класичний гітарист, закінчив Чернігівське музичне училище, де й почав факультативно займатися композицією у Маргарити Демиденко. Потім вступив до Національної музичної академії в клас Ігоря Щербакова. 

Після закінчення консерваторії зацікавився IT-індустрією та захотів спробувати себе у цій сфері. Пройшов навчання та знайшов свою першу роботу в компанії GlobalLogic. Вже багато років я працюю QA-інженером, тестувальником нотного софту: раніше це був Sibelius, а останні чотири роки тестую програму MuseScore Studio. Ця робота вимагає часу, тому на музику його залишається не так багато, як хотілося б, але я завжди намагаюся знаходити можливість писати.

– Досвід в IT чимось допомагає в композиторській роботі?

– Сама по собі IT-сфера не робить музику більш структурованою – процес творчості все одно залишається інтуїтивним. Проте розуміння того, як влаштований софт і як мислить користувач, трохи допомагає при роботі з нотним текстом. Ти починаєш краще відчувати виконавську оптику: як краще викласти ритмічну структуру, щоб оркестрантам було зручно це читати, щоб не навантажувати їх зайвими графічними складнощами там, де можна зробити простіше й природніше.

– Що є головним у вашому творчому процесі – ідея чи сам процес пошуку звуку?

– Я завжди відштовхуюся від самого звучання, від інструмента. Сідаю за фортепіано, награю, шукаю цікаві гармонії, сонорні ефекти чи нашарування акордових наборів. Мені важливо нащупати щось таке, чого ще не було, але щоб воно йшло абсолютно природно. Умоглядні концепції чи вербальні ідеї, вигадані заздалегідь, у мене приживаються рідше. Шукати цікаві барви в межах зрозумілої музичної мови – це те, що мене дійсно надихає.

– У вашому доробку поруч із академічними творами є п'єси з елементами джазу, кіномузики чи навіть кросовер-проєкти. Як ви ставитеся до таких жанрових перетинів?

– Цілком природно. Через захоплення гітарою я змалку любив рок, джаз, фламенко. Наприклад, мій "Ноктюрн" для саксофона та фортепіано має виразний іспанський колорит із джазовими акордами. Була й увертюра для рідкісного складу – труби, віолончелі та фортепіано, яку пізніше навіть виконували на фестивалі у США. Був досвід написання п'єси "Enjoy the Ride" для презентації автомобіля, де треба було передати рух та динаміку. Я не прагну навмисно синтезувати жанри, просто ця легка естетика й відкритість до популярної культури природно присутні в моїй музиці.

– Багато сучасних авторів звертаються до так званої "нової простоти". Як ви відчуваєте: чи потребує сьогоднішній слухач повернення до мелодійності та емоційного затишку?

– Мені здається, що прагнення до мелодійності та душевного тепла завжди було глибинною рисою української культури та нашого фольклору. Приклад творчості Валентина Сильвестрова з його "тихою музикою" це чудово демонструє.

Сьогодні у світі є різні тенденції: від складних інтелектуальних експериментів європейської авангардної школи до пошуків нової простоти й підвищеної емоційності. Кожен композитор обирає власні виразні засоби. Для мене особисто важливо, щоб відстань між виконавцем, слухачем і самою музикою була мінімальною, а звук залишався живим і щирим.

– Що для вас є найціннішим у момент прем'єри?

– Відгук. Музика – це мистецтво в часі й таємничий процес, який оживає лише під час виконання. Коли слухачі й музиканти точно зчитують твій задум, а зал створює особливу акустичну та емоційну енергетику – це надзвичайно цінно. Дуже часто в живому виконанні твір починає звучати навіть краще, ніж ти уявляв це в себе в голові.

Спілкувалася Діана Коломоєць

Матеріал вперше опубліковано на https://galinfo.com.ua/