Емоційна архітектура барокової естетики

9 травня у Львівському органному залі вперше виступить харківʼянин Дмитро Запорожан – молодий контратенор, який впевнено презентує себе на українській сцені. Разом із львівською органісткою Ольгою Стрілецькою він представить яскраву програму, що поєднує камерну інтимність та неймовірну емоційність музики бароко.

Дмитро Запорожан – оперний і камерний співак, доктор філософії, старший викладач кафедри сольного співу та оперної підготовки Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського. Він є солістом Дніпровського будинку органної та камерної музики, який також співпрацює з мистецькою платформою Open Opera Ukraine. У творчій біографії артиста численні концертні виступи, фондові записи на Українському радіо та участь в оперних проєктах.

Дебют Дмитра Запорожана у Львівському органному залі – це нагода ближче познайомитися не лише з його рідкісним голосом, але й творчим шляхом. Саме тому ми поспілкувалися зі співаком про його професійне становлення, роботу з унікальним тембром та філософію барокової музики, яка сьогодні стає все більше популярною.

Фото: Даниїл Сілкін

–  Ваш співочий голос – контратенор – досить рідкісний, найвищий серед чоловічих голосів. Як відбулося усвідомлення саме цього вокального амплуа і чи був момент, коли ви зрозуміли: “це – моє”? 

– Здатність співати високим голосом у мене була ще з дитинства. Спершу я просто копіював популярні на той час пісні з радіо чи телебачення, не замислюючись про вокальну техніку чи певну класифікацію. Просто інтуїтивно співав там, де голос звучав вільно. Коли мені було дев’ять років я почав співати в дитячому хорі, де мій тембр одразу почав привертати увагу, проте я і далі сприймав його як щось абсолютно звичайне. На початку музичного шляху я навіть уявити не міг, що ця природна особливість може стати окремим професійним амплуа. Лише з часом, уже в процесі професійного навчання та знайомства з бароковим репертуаром, прийшло розуміння, що контратенор – це не просто «високо співати», а ціла естетика звучання й окрема вокальна традиція. 

Розуміння що контратенор «це – моє» не настало одномоментно, як я тепер розумію, до цього я йшов багато років. Це був тривалий і ризикований шлях пошуків, де не було ані гарантій на успіх, ані чітких перспектив. Але сьогодні я знаю напевно: це був шлях безмежної любові до музики, і я неймовірно щасливий, що зміг на ньому ствердитися.

–  Хто або що найбільше вплинуло на ваше творче формування?

 – На успіх людини в будь-якій сфері суттєво впливає її оточення. Воно може або створити умови для розкриття потенціалу, підтримати віру в обраний шлях, або ж, навпаки, поступово нівелювати мотивацію й відбити бажання розвиватися в професії. У вокальному мистецтві це особливо відчутно, адже голос – інструмент надзвичайно вразливий, тісно пов’язаний із психофізичним станом особистості.

Мені пощастило навчатися у найкращих харківських педагогів, які передусім уважно поставилися до природи мого голосу. Вони не намагалися переформатувати його під усталені шаблони, а, навпаки, зберегли природний тембр і допомогли послідовно та професійно розвинути можливості голосу. Важливо, що я не був першим контратенором у Харкові, певна виконавська традиція на той час уже існувала. Я безмежно радію, що в період навчання потрапив до класу Наталії Говорухіної – видатної викладачки, професорки, заслуженої діячки мистецтв України, ректорки Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського. Її професійне наставництво та стратегічне бачення розвитку мого голосу стали визначальними у моєму становленні як співака й артиста.

Окрім викладачів, надзвичайно важливою є підтримка сім’ї, друзів, колег – всіх тих, хто розділяє твої цінності й вірить у тебе навіть у моменти сумнівів та поневірянь. Величезним творчим імпульсом для мене стало знайомство з дивовижною командою київської мистецької платформи Open Opera Ukraine, яка сьогодні є провідною у популяризації барокового музичного мистецтва в Україні та за її межами. Для мене велика честь співпрацювати з цими музикантами у таких проєктах, як постановка опери Генрі Перселла в адаптації Андрія Бондаренка «Король Артур: у пошуках героя» на сцені Національної філармонії України та проєкті «Вікенд давньої музики. Резиденція», реалізованого спільно з Національним будинком музики.

Окремим важливим етапом для мене стала участь у складі музичної формації «Sforzando», об’єднання провідних харківських музикантів під керівництвом Михайла Левандовського.

І, звісно, особливе місце в моєму творчому житті посідає команда Дніпровського Будинку органної та камерної музики, де я з 2022 року працюю солістом. Сотні виконаних концертів, створення барокових проєктів, спільний творчий пошук і постійна комунікація з публікою стали для мене вагомим артистичним досвідом.

Фото: Юрій Прияцелюк

 –  Цікаво, що ви поєднуєте активну концертну діяльність із викладанням. Розкажіть про цю частину вашої роботи. І чи маєте вже наступників-контратенорів?

– Попри те, що поєднувати ці дві сфери діяльності доволі складно, вокальна педагогіка вдосконалює тебе не лише як викладача, а й як співака. Вона тренує музичний і вокальний слух, дисциплінує мислення, спонукає до постійного мистецького пошуку. Адже для кожного студента потрібно знайти індивідуальний підхід і дібрати зрозумілі слова, щоб доступно пояснити складні вокальні процеси. Це обмін досвідом та енергією з новою генерацією співаків, і, на мій погляд, у цьому є особлива цінність.

Звісно, мистецтву співу, як кажуть італійці, людина навчається до свого останнього подиху. Проте коли ти тисячі разів пояснюєш іншим, як саме слід працювати з голосовим апаратом, усвідомлення якості власного виконання приходить значно швидше. Поки що мені не довелося виховувати контратенорів наступного покоління, однак я мрію, що з часом співаки з таким голосом з’являться і в моєму класі.

–  Контратеноровий репертуар зазвичай пов’язаний із творами бароко. Що вас найбільше приваблює в музиці цієї епохи?

– Перш за все, в музиці бароко мене приваблює не лише стилістична «територія», в якій голос контратенора природно й органічно резонує, а й сам спосіб музичного мислення, що стоїть за цією епохою. Барокова естетика не просто виражає почуття, а їх конструює, моделює і розгортає в часі як складну емоційну архітектуру. Саме внутрішня драматургія та музична різнобарвність афектів робить барокову музику для мене безмежно живою й актуальною у наш час. І, мабуть, найпростіше, але не менш важливе – вона просто неймовірно красива.

–   Які перспективи та можливості доступні контратенорам в Україні? 

 – Тенденція останніх років в Україні демонструє справді позитивну динаміку популяризації барокового мистецтва. Хоча ми певною мірою долучилися до цього процесу пізніше, ніж більшість європейських країн, сьогодні вже очевидно: формується якісно новий підхід у національному виконавстві. З’являються ансамблі ранньої музики, проводяться барокові фестивалі, реалізуються спеціалізовані проєкти та ініціативи. Важливо, що гуртуються однодумці – музиканти, для яких рання музика стає не лише епізодом у репертуарі, а основою творчої діяльності.

Особливо тішить, що контратенори в Україні поступово перестають бути екзотикою і стають повноправними учасниками мистецького процесу. З’являється запит на цей тембр, на відповідний стиль, репертуар, який ще донедавна звучав лише фрагментарно. Це означає, що зараз відкриваються нові можливості: від камерних програм і фестивальних виступів до участі в масштабних сценічних постановках.  

 –  Про які можливості та подальші проєкти мрієте особисто ви?

– Їх багато. Передусім хотілося б, аби барокова музика звучала в Україні системно й регулярно, а барокові опери стали повноцінною частиною репертуарної політики наших оперних театрів. Щоб це був не разовий проєкт, а виконавська традиція. Мріється про розширення співпраці з європейськими ансамблями ранньої музики, про участь українців у міжнародних фестивалях, постановки, які поєднують історично інформоване виконавство із сучасним театральним баченням. Також дуже важливою видається освітня складова – формування в Україні школи барокового співу, де молоді вокалісти могли б професійно опановувати стиль, техніку й естетику цієї епохи.

І, мабуть, найголовніше, щоб аудиторія поціновувачів барокової музики зростала. Бо саме за наявності слухача народжується простір для розвитку.

 –   Для концерту у Львівському органному залі ви підготували розкішну програму з арій Вівальді, Персела, Генделя та низки інших композиторів. Яким настроєм буде просякнутий цей пізній вечірній концерт?

– Львівські колеги запропонували мені чудовий формат вечірнього концерту при свічках, що створить передумови особливої атмосфери для більш чутливого сприйняття музики. Це буде мій перший виступ на сцені легендарного Львівського органного залу. У колаборації з чудовою органісткою Ольгою Стрілецькою ми разом зі слухачами поринемо у світ яскравих барокових ефектів – любові, радості, розпачу й страждання – залишаючи простір для внутрішньої рефлексії. Завершимо концерт світлим і життєствердним настроєм радості й втіхи.

Спілкувалася Вікторія Антошевська

Матеріал вперше опубліковано на https://zbruc.eu/