“Це як спілкування з цікавою людиною” –Галина Булибенко, органістка розповіла про інструмент і життя

20 серпня у Львівському органному залі гратиме сольний концерт легенда української органної школи – Галина Булибенко. 

Вона є першою випускницею органного класу в Україні, легендарною концертуючою органісткою, яка стояла біля витоків професійної вітчизняної органної школи, а також багаторічною очільницею органного класу Національної музичної академії України, що виховала цілу плеяду відомих солістів і педагогів.

​У цьому інтерв'ю поговорили про її творчий шлях і знайомство з інструментом, європейський досвід та автентичне виконання старовинної музики, співпрацю з українськими композиторами й популяризацію вітчизняного репертуару, становлення української органної школи, педагогічні принципи, а також про те, що дає сили триматися, навчати нове покоління та зберігати мистецтво в умовах війни.

---

– Розкажіть,  як відбулося ваше знайомство з органом? Ви здобули вищу освіту по класу фортепіано під керівництвом доцента В. Сагайдачного і по класу органа у професора Арсенія Котляревського. Що найбільше вразило вас у звучанні органа?

– Вперше я почула цей інструмент на концерті в Мінську, який грав відомий органіст Олег Янченко. Звук органа мені дуже сподобався і, коли в київській консерваторії відкрився клас органа, я одразу до нього записалася, це відбулося на другому курсі мого навчання у Київській консерваторії. Органні заняття проходили паралельно з основним фахом – фортепіано, тоді подвійна освіта була безкоштовною.

– Яким було ваше навчання на органі? Хто разом із вами опановував тоді це мистецтво?

– Органний клас був невеликим, бо час для занять був дуже обмежений: нам давали грати лише з 7 до 9 години ранку, а далі  протягом дня час для занять у малому залі треба було “ловити”. Тому на початку нас було лише шестеро. Можна сказати, що  органісти – це великі ентузіасти,  бо витримати такий суворий режим  занять, який в якійсь мірі зберігається і сьогодні, дуже непросто.

– Ви стажувалися у багатьох провідних європейських професорів Німеччини, Чехії, Словаччини, Австрії тощо. Чому навчили вас ці закордонні школи і що з європейського досвіду ви прагнули обов'язково перенести в українську практику?

– Так, мені пощастило прослухати багато майстеркласів, всі навіть не перелічити. Найцікавішим досвідом було знайомство з автентичним виконанням старовинної музики. Вивчення творів старовинних майстрів у класі фортепіано дуже обмежене. Старовинну музику для себе я відкрила саме на органних заняттях. На Заході інтерес до автентичного виконання барокової музики виник у першій половині XX століття разом із посиленням уваги до творчості Баха та прагненням зберегти старовинні інструменти.

До нас ці знання прийшли десь у 1970-х роках. Глибоко їх вивчають, на жаль, тільки в класах старовинних інструментів – клавесин, орган.   

– У вашому репертуарі особливе місце займають твори українських композиторів, багатьом з яких ви дали шлях у життя як перший виконавець. Розкажіть про досвід спілкування та співпрацю з авторами: чи складно бути “першопрохідцем” для нового твору?

– Оскільки я була першою випускницею органного класу і залишилася працювати в консерваторії, то спілкування з викладачами-композиторами та їхніми студентами було і природнім, і складним. До речі, мій вчитель, професор Котляревський, вважав, що для існування органної культури повинні бути певні складові: це професійна освіта, публіцистика, композиторська творчість та виконавство. Оскільки Україна до 1970 року не мала професійної органної освіти, то й українських композиторів, що писали для органа, теж не було. Перший концерт, складений з творів українських авторів,  я зіграла тільки у 1977 році, на ньому прозвучало все, що було написано на той час. Тому сміливо можна сказати, що існування сьогодні української органної музики – це ретельна робота наших органістів з вітчизняними композиторами, яких треба закохати в наш інструмент. 

– За роки вашої творчої діяльності українська органна музика пройшла великий шлях. Які твори вітчизняних композиторів, на вашу думку, заслуговують на те, щоб постійно лунати на міжнародних сценах?

– Виїжджаючи за кордон, я завжди грала декілька творів українських авторів, і що цікаво, дуже часто я залишала ноти місцевим органістам, бо вони хотіли грати цю музику. Багато творів українських авторів дуже достойні: це насамперед Ігор Ассєєв, Вячеслав Назаров, Світлана Острова, Леся Дичко, Євген Льонко, Михайло Шух, Микола Колесса та багато інших, всіх не перелічити.

– Сьогодні ви очолюєте органний клас Національної музичної академії України, виховавши не одне покоління відомих солістів і педагогів. Чи існує, на вашу думку, впізнавана українська органна школа, і які головні риси її визначають?

– Основна риса – це висока професійність. Наш високий рівень, насамперед, відзначають професори, що проводять у нас майстеркласи. Українська школа має достатню кількість лауреатів міжнародних конкурсів та почесних звань. Більша частина наших випускників, на жаль, живе і працює за кордоном викладачами органа та концертуючими органістами. Я вважаю, що це хороший показник якості.  

– Яких найважливіших навичок – окрім суто технічної майстерності – ви намагаєтеся навчити своїх студентів першочергово? Як змінилося покоління молодих органістів за останні роки?

– Насамперед я їх намагаюся навчити культурі співвідношення з інструментом, вмінню його слухати та любити. Решта навичок прийде з часом.

– У 2021 році ви брали участь як викладачка в Органній резиденції у Львові. Наскільки важливі такі проєкти для консолідації української органної спільноти та розвитку регіональних виконавських центрів?

– Я вважаю, що такі проєкти просто необхідні. По-перше, нам завжди є чому навчитися у інших. Навіть чиєсь погане виконання вчить нас тому, що так робити не треба, і це вже добре. Якщо ти нічого нового не почув, це означає, що ти все робиш правильно і йдеш далі. По-друге, молоді органісти можуть познайомитись з колегами з інших міст і запропонувати своїй дирекції запросити їх з концертом в своє місто, обмінятися нотною літературою, враженнями, побажаннями щодо  виконання. По-третє, органи в усіх містах різні, і познайомитись з іншим інструментом завжди дуже корисно і пізнавально.

– Як вам вдається поєднувати викладацьку діяльність з концертними виступами? Чи викладач, на вашу думку, обов'язково повинен мати досвід виконавця, щоб навчити цьому своїх студентів?

– Я вважаю, що викладач обов’язково повинен добре грати. Наша професія крім мистецтва є ремеслом, яке передається з рук у руки. Викладач повинен не тільки пояснити, як те чи інше робиться, а й показати, як це зробити, та ще й підбадьорити: “бачиш, у мене вдається, значить, це зробити можливо, і ти теж зможеш…” Ну а потім звичайно показати яким прийомом треба скористатися, щоб це вийшло. 

Я взагалі не розумію, як можна не хотіти грати? Це можна порівняти, наприклад, з виробником морозива: він його любить, весь час готує, але ніколи не їсть! Це постійна боротьба зі своєю любов’ю до чогось, це треба себе дуже не любити. Ну а потім, чиєсь хороше виконання завжди надихає і відкриває шлях до досконалості. Викладач повинен заграти краще, ніж студент, щоб учню сподобалась ця музика, і він захотів вчитися.  

– Що ви відчуваєте,  коли виходите на сцену?

– Бажання поділитися: красою твору, багатством барв органа. Крім того, я впевнена, що органна музика особлива, вона зцілює і люди це відчувають, Львівський органний зал завжди має аншлаг. І це показник того, що наша справа потрібна людям.   

– Неможливо не говорити сьогодні про війну, обстріли та терор росії у якому живуть мільйони українців,  особливо кияни. Що вам допомагає триматися і відновлювати душевні сили?

– Любов до музики, любов моїх учнів до органа, я бачу як горять їхні оченята, бажання поділитися з ними досвідом, ну і нарешті зберегти нашу українську органну школу. Я вважаю, що в нас є дуже талановиті діти, і би хотіла, щоб вони мали майбутнє в нашій країні. 

– Орган нерідко називають оркестром і архітектурою в звуках одночасно. Що для вас є найголовнішим одкровенням у цьому інструменті після десятиліть роботи з ним – на концертній сцені та в класі?

– Якщо коротко – неповторність, вічна новизна сприйняття і постійність знахідок. Це як спілкування з цікавою людиною, яку до кінця пізнати неможливо.   

Спілкувалася Діана Коломоєць

Матеріал вперше опубліковано на https://zaxid.net/