top of page

Мистецтво як молитва

14 годин тому
Читати 5 хв
Петро Сухоцький

6 листопада, у Львівському органному залі відбулися дві мистецькі події, які чудово доповнили одна одну: відкриття виставки, приуроченої до XVI Львівського міжнародного органного фестивалю, та сольний концерт Петра Сухоцького “Органна музика для душевної рівноваги”. 


Серед експозиційних зон виставки є й присвячена визначному органісту, піаністу і педагогу Самуїлу Дайчу, якому завдячуємо започаткуванню класу органної музики в тодішній Львівській державній консерваторії (тепер Львівська національна музична академія) імені Миколи Лисенка, саме він став фундатором і головним органістом Львівського органного залу з моменту його відкриття у 1969 році. Одним із його учнів був Петро Сухоцький, який згодом вдосконалював майстерність у провідних європейських органістів, а з 1999 року служить титулярним органістом Луцького кафедрального костелу святих апостолів Петра і Павла. Нині він – відомий український виконавець на органі та фортепіано, педагог, а також органний майстер. Багато гастролює із сольними органними програмами Україною та за кордоном (Польща, Німеччина, Австрія, Латвія, Естонія тощо), є частим гостем Львівського органного залу.


Темою програми Петра Сухоцького стала “Органна музика для душевної рівноваги”. Торік, у вересневому інтерв’ю виданню Zaxid.net Петро Сухоцький сказав: “Все минає, а музика вічна! ...В особливий воєнний час людина потребує гармонії, душевної рівноваги, позитиву. Музика допомагає в цих пошуках”.


Цього вечора він обрав для своєї програми твори трьох глибоко віруючих митців різних епох і конфесій: лютеранина доби бароко Йоганна Себастьяна Баха, римо-католика авангардиста Олів’є Мессіана та греко-католика  постмодерніста Олександра Козаренка.


Саме так, за хронологією творчості, їх композиції розташувалися у концертній програмі вечора. Кожен із творів несе в собі прагнення авторів до роздуму над правдами віри і глибокої духовної медитації в її християнському розумінні.


Петро Сухоцький

Серед бахівських опусів органіст обрав кілька композицій зі збірки Clavier-Übung III (так званої “Німецької органної меси” або “Катехизисних хоралів”), виданої у 1739 році. Органні хоральні прелюдії – це інструментальні вступи до протестантських духовних пісень (хоралів), під час виконання яких церковна громада налаштовувалась на спільний спів. Йоганн Себастьян Бах перетворив цей ужитковий жанр на самостійні глибокі філософські, поетичні та технічно досконалі інструментальні мініатюри. Для кожного хоралу Бах створив дві версії: одну – для великого органа, іншу – для меншого інструмента. Більшість цих хоралів пов’язані із шістьма розділами катехизису. Для дослідників досі невідомо, чи виконував їх сам Бах під час богослужінь, чи просто розвивав у них свої музичні ідеї для власного вжитку, не плануючи публічного виконання. Музична мова митця у цих творах побудована на числовій символіці та риторичних фігурах, які несли його сучасникам цілком конкретний зміст.


Першою була виконана хоральна прелюдія “Aus tiefer Not schrei ich zu dir” (“З глибини скорботи взиваю до тебе”, BWV 686 та BWV 687) – це один із найвеличніших та найглибших органних творів велетня бароко, заснований на однойменному тексті та мелодії Мартіна Лютера, яка є парафразою 129-го Псалму “De profundis”.


Наступною прозвучала улюблена серед шанувальників барокового органа хоральна партита (цикл варіацій) “O Gott, du frommer Gott” (“О Боже, праведний Боже”). Цей масштабний твір є перлиною ранньої органної творчості композитора, написаний приблизно у 1700–1707 роках (період навчання Баха в Люнебурзі або роботи в Арнштадті). Партита складається з хоралу (теми) та 8 варіацій, які разом утворюють 9 частин. Фінал (Варіація 9) витриманий в розкішних французьких традиціях з контрастною зміною регістрів та вважається музичним відображенням вислову “Слава Отцю і Сину…”.


Токата та фуга BWV 538, так звана “дорійська”, створена під час перебування Баха у Ваймарі у 1707–1718 рр. Назва зумовлена тим, що в ній застосоване досить незвичайне для нашого часу написання ре мінор без ключових знаків, що в цій тональності утворює дорійський лад. На відміну від багатьох творів композитора, токата та фуга вимагають виконання на двох мануалах органа – Oberwerk та Rückpositiv. За переказами, Бах виконав цей твір під час випробування великого органа в Кассельському соборі.


І завершила бахівську групу тріо-соната для органа (тріо – тому, що його творять два мануали та педаль) із дуже витонченою, орнаментованою та поліфонічно насиченою фактурою “Vater unser im Himmelreich” (“Отче наш, що єси на небесах”), BWV 682 – це одна з найглибших і найскладніших органних хоральних прелюдій композитора, створена на основі лютеранського хоралу Мартіна Лютера “Vater unser im Himmelreich”, який є музичним парафразом молитви “Отче наш”. Цей твір вважається одним із найскладніших для аналізу та виконання саме через те, як музична структура відображає текст молитви. Текст Лютера, що складається з дев’яти шестирядкових строф (основні ідеї яких лише стисло підсумовані в молитві “Отче наш”), розкриває теми страждання, провини, терпіння та покори. Водночас той факт, що Бах створив на основі цього матеріалу надзвичайно складний твір, застосувавши найновіші закордонні музичні віяння, дарував поціновувачам музики й цілком світську, вишукану насолоду. Головними символами твору є:


- Канон (між двома верхніми голосами, до якого згодом приєднується канон у нижчих голосах), що символізує людське слідування за Христом або підпорядкування людської волі Божественній;

- числова символіка Трійці та десяти заповідей (жанр тріо-сонати і п’ятиголосся в обох руках);

- риторичні фігури, які символізують скорботу та земні страждання, страх Божий та смиріння перед Величчю Творця;

- педальний голос в басу символізує слова молитви “Хліб наш насущний дай нам сьогодні” та впевненість у Божому промислі, в тому, що земні молитви будуть почуті.


Петро Сухоцький

В абсолютно інший світ занурив слухачів твір “Desseins éternels” (“Одвічні задуми”) глибоко віруючого римо-католика і титулярного органіста храму св. Трійці в Парижі Олів’є Мессіана. Ця композиція – частина великого органного циклу “La Nativité du Seigneur” (“Різдво Господнє”), який є одним із найвизначніших і найчастіше виконуваних духовних творів в органній музиці XX століття. Він є свідченням не лише глибокої віри Мессіана, але й його сприйняття мистецтва як молитви. Твір був написаний композитором у віці 26 років, влітку 1935 року, коли він перебував у Греноблі, неподалік від французьких Альп. Композитор писав, що, окрім богослов’я, на створення частин циклу його надихнули гори, а також вітражі середньовічних соборів:


“…майстри вітражів і будівники романської і готичної епох бачили і щось інше, окрім функційної сторони тієї чи іншої будівлі: вони у ній бачили символ, прагнення душі до Бога, прояв божественного начала, словом, вони в ній бачили все те, що невидиме і що більш істинне, ніж видиме. Ось це ми і втратили”.


Твір складається з 9 музичних медитацій, розподілених за чотирма зошитами, що символізують різні богословські та містичні аспекти народження Ісуса Христа. Він є одним із найбільш ранніх з-поміж тих, у яких Мессіан застосував елементи, що згодом стали ключовими для його творчості: зокрема, широке використання розроблених ним самим “ладів обмеженої транспозиції”, а також вплив співу птахів, метрики й ритміки давньогрецької та традиційної індійської музики.


Номер 3 “Desseins éternels” з цього циклу, який прозвучав у програмі, завершував перший зошит. До нього композитор адресував цитату: “Бог, наперед призначивши нас для усиновлення Собі через Ісуса Христа – на хвалу й славу Своєї благодаті” (До ефесян 1:5, 6).


Особливе місце в програмі належить єдиному органному твору Олександра Козаренка “Пасакалія на галицьку тему”, написаному в 1989 році. На думку фахівців вона відображає: “захоплення автора поліфонією і “український динамічний мінімалізм”. Тема, побудована на типово гуцульській пентатоніці, …її розвиток відбувається в найрізноманітніших типах канонів, крім того, вона відтворює особливий святковий настрій зимового вечора біля пам’ятника Тарасові Шевченкові у Києві”. Згідно законів жанру  вона написана у формі варіацій на basso ostinato, основу басової лінії творять фрагменти мелодії колядки “Нова радість стала”. Для самого ж Петра Сухоцького це виконання було здійсненням мрії і мистецького боргу перед автором і другом, згідно сказаного в торішньому інтерв’ю: “Особливо мені хотілося зіграти “Пасакалію” Козаренка в памʼять про славного композитора. Згадую, як в один із приїздів до Львова на концерт (ще до війни і ковіду) зустрілися з Сашком в Органному залі, і він запитав, чи не буде в цьому концерті виконана “Пасакалія” (це лише один його твір для органа, написаний у 1989 році: я тоді їхав спеціально на концерт до Києва, щоб почути її у виконанні автора. Пізніше я її виконував досить часто за кордоном, починаючи зі свого Державного іспиту, а у Львові жодного разу). Я тоді йому відповів: “Сашко, сьогодні – ні. А от наступного разу – так точно”. Шкода, що він не встиг ще раз почути цей магічний свій твір у моєму виконанні”.


Петро Сухоцький. Концерт в Органному залі

Тож слухачі Органного залу стали свідками унікальної за задумом, виконавською складністю і глибиною духовної роботи програми, подарованої нам людиною, для якої служіння в храмі – суть життя і сенс творчості. До слова – в концерті учневі Самуїла Дайча, Петрові Сухоцькому, асистував його учень і органіст Львівського органного залу Марк Новакович, продовживши спадкоємність виконавської традиції у третьому поколінні.



Текст: Роксолана Гавалюк

Фото: Олександр Кириловець

Матеріал вперше опубліковано на https://zbruc.eu/

Коментарі


bottom of page