logo white.png
post-1.png
#ОРГЗАЛ

info@lvivconcert.house  Tel: +38 098 871 0180.  вул. Степана Бандери 8, Львів,  Україна, 79013

© Львівський органний зал, 2022

Львівський академічний будинок органної та камерної музики
Підпишіться на нашу розсилку

Дякуємо, що підписалися.

  • Facebook
  • Instagram
  • YouTube

Станіслав Людкевич. Подвійні стандарти історії

Ми завжди заходимо здалеку, коли заводимо мову на теми української культури, так ніби зобов’язані аргументувати актуальність і локалізувати контекст. Ніби так просто не можна почати відразу говорити про симфонії і концерти Людкевича чи критику інтерпретацій. Про таке не прийнято говорити в Україні і навіть відкриття несподіваних сторінок життя ключових постатей культури не дає суспільного резонансу.


Очевидним є те, що самі українці зовсім не знайомі з власною професійною музичною культурою. Ця стаття додає “з порога” кілька штрихів і несподіваних поглядів на “столітнього діда” Станіслава Людкевича, виходячи зі здорової необхідності дискусії про культурні артефакти, персоналії і контекст часу.




Сталось так, що історично українські землі входили у склад різних імперій, і на різних територіях розвиток професійної музики відбувався по-різному та мав різні традиції. Свої особливості, що були пов’язані з політичною, культурною та соціально-економічною ситуацією, він мав і на Галичині.

Станіслав Людкевич (1879-1979) є першим професійним композитором Галичини. За словами музикознавців старшого покоління, зокрема Яреми Якубяка, він є зв’язуючою стилістичною ланкою між Михайлом Вербицьким та новим поколінням галицьких композиторів, таких як Барвінський, Сімович, Колесса, Нижанківський-молодший та Туркевич, хоча він пережив більшість з них. Ця думка має право на існування, але мені здається, що вона свідчить про недостатню обізнаність з партитурами Людкевича.



Найменше хотілось б говорити про місце цього композитора в історії українського мистецтва, адже воно беззаперечне і повторювати «ритуальні танці» стосовно «Прометея» чи «класика» української музики, це те саме, ніби доводити німцям, що Бах є генієм німецького народу. Для популяризації його імені і творчого спадку, це майже нічого не дає, крім нескінченної кількості виконань його «Кавказу» під час Шевченківських днів. Це більше нагадуватиме радянський культ «борця за народ», ніж відкриє живу постать з усіма її неоднозначностями, підйомами чи падіннями. Натомість, дозволимо собі провести кілька історичних паралелей без хронологічної послідовності, поділитись кількома флешбеками, які виникають при ширшому знайомстві з його життям і творчістю.

«Стрілецька рапсодія»

1928 рік. Людкевичу 49 років (нагадаємо, що Людкевич прожив 100 років, 1879-1979). Газета “Діло” від 13.12.1928 року в розділі “Новинки” пише:

Про ювілейні концерти Товариства ім. М.Лисенка. /.../ Другим твором в програмі концерту буде “Стрілецька Рапсодія”, написана на десятиліття переходу Збруча, в якій автор старається змалювати світлі і трагічні сторінки нашого стрілецтва користуючись мотивами стрілецьких пісень…”


В анонсі не зазначено диригента, але очевидно це міг бути сам автор. Виконував симфонічний оркестр, або як писали тоді - симфонічна оркестра, Інституту Лисенка.

Спробуймо зрозуміти, що це був за оркестр і яке було саме середовище, в якому виник цей оркестр.

Як зазначає музикознавчиня Роксоляна Гавал