Сьогодні я хотіла б поділитися тим, про що розповідала лише близьким друзям – ось вже 9 місяців я займаюся бачатою. Причина такої таємничості, певно, у тому, що бачата – не та сфера, у якій я можу себе легко уявити. Загалом я люблю різноманіття та у багатьох умовах почуваю себе комфортно. Зійти зі сцени та змінити вишукану сукню на трекінгові штани, щоб поїхати в гори – легко. Проте бачата – це для мене справжній виклик. Сфера ніжної чуттєвості на межі з інтимом - тут мене ще не було. Напевно, саме тому під час занять виникає стільки неочікуваних інсайтів та роздумів. Але розповім все по порядку.
На бачату я потрапила випадково, за рекомендацією друга. Літо, сонце, відпустка – чому б не спробувати щось нове? Спробувала... і закохалася. Закохалася тому, що бачата – це не послідовність рухів, які ти запам’ятовуєш і відтворюєш. Це імпровізація. Це постійне перебування в моменті, адже в тебе часто є лише доля секунди, щоб зрозуміти, куди саме тебе поведуть наступної миті. Це іскри, що виникають у момент контакту. Це радість взаєморозуміння без слів.
І тут я натрапила на перший принцип, який важко було однозначно прийняти – дівчину завжди “ведуть”. Вона не вирішує, який буде наступний крок, лише слідує. З одного боку у музиці я дуже люблю грати в ансамблях і насолоджуюсь взаємодією з іншими музикантами. Чуйна реакція на найменші імпульси і ідеї, які пропонують інші учасники, приносить справжню насолоду. Проте в музиці “ролі” музикантів у ансамблях завжди дуже гнучкі і мінливі – лише так сплітається мереживо музичної тканини.
У житті ж я звикла твердо стояти на ногах та сама вирішувати, куди мені рухатися. Тож на бачаті спершу відчувала себе необ’їздженою конячкою. Але все ж для себе постановила – або я приймаю правила гри, або я в неї не граю. Тож почала вчитися “вестися”. Лише згодом зрозуміла, що все значно складніше.
Партнер не зможе “повести”, якщо дівчина не відповість на його імпульс відповідним рухом. Він може лише запропонувати ідею, але від дівчини залежить, чи втілиться ця ідея у русі. Виключно завдяки такому коловороту, завдяки крокам з обох боків може народитися танець, народитися щось нове, що не могло б втілитись в інший спосіб.
І цей принцип, цю чуйність до інших, як на мене, важливо розвивати у повсякденному житті. Скільки чудових проєктів могло б виникнути, скільки неймовірних ідей втілились в життя, скільки теплих стосунків було б збережено, якби нам частіше вдавалося не лише слухати, а й чути інших, не будучи засліпленим власним его?
Тож дякую моїм викладачам, що вчать чути!
Далі буде.
Щиро запрошую на мої концерти в Органному залі!
😽 Світлана Позднишева