Світлана Позднишева: Симфонія гір


Ця подорож була незвичною... Вона розгорталася як цілісний музичний твір, зі своїм розвитком, кульмінацією і розв’язкою.


Розпочалося все з мрії, з думки, з нестримного бажання на деякий час вирватися зі звичного кола, побути тет-а-тет з власними думками, щоб перехоплювало подих від неймовірної краси навколо, а також загартувати своє прийняття іншої культури і зрозуміти – так теж може бути. Ніби різні мелодії, ще неясні і туманні, шукали вихід, перепліталися, змішувалися і змінювалися, щоб знайти ту єдину, яка й буде Головною.


І ось після тривалих пошуків вибір зроблено: цього разу мрія буде здійснюватися в Грузії. В країні теплого моря та суворих гір. У країні гостинності та суворих законів честі. В країні, де гостя зустрічають вином, а ворога – мечем. В країні з давньою і непростою історією, самобутніми традиціями та містичними легендами. Вона і стала Головною темою цієї Симфонії. Хвилювання, як все трапиться, адже попереду чекають суворі і величні Гори – як прийміть вони, чи пустять до себе, чи дозволять себе пройти? Чи вистачить сил, духу, мужності, щоб здолати всі перешкоди на шляху? І водночас захват і трепет – адже ці пригоди чекають саме на мене, ось вони, вже скоро розпочнуться!



Цілком інакше поруч зазвучала Побічна партія. Вона складалася з людей, які були поруч. З цілком незнайомих раніше людей, яких об’єднала любов до Гір. Яких об’єднали теплі розмови і неймовірні історії, слова підтримки та підбадьорюючі погляди, вчасно сказана порада та безмовний, але такий зрозумілий погляд “Ти можеш мені довіритись”. Ця партія зігрівала Симфонію своїми теплими тонами, переконуючи – зрештою все буде добре.


І ось наш похід розпочався. Дві лінії тісно сплелись між собою: сонце змінювалося проливним дощем, соковита трава під ногами – гострим камінням, зелені пагорби – яскравими осінніми лісами, а далі, над ними – сліпучо-білі льодовики, скриті нетанучим снігом. А занурення у власні думки переривалося дотепними жартами, захопленими вигуками та глибокими розмовами. І протягом усього шляху ми ні на мить не забували про головну мету нашої подорожі – величний Сванських Хребет. Готуючи вечерю та розкладаючи намет, переходячи вбрід стрімку гірську річку, милуючись осінніми барвами ми ні на мить не забували – саме це буде Кульмінацією нашої подорожі, саме там нас чекає найбільше випробувань, водночас саме там ми зможемо побачити найнеймовірніші краєвиди і пережити справжній катарсис. Суперечливі почуття охоплювали нас у цьому очікуванні – все, як у справжній Симфонії.




І ось день “ікс” настав – і ми розпочали підйом. Він почався у сонечку, яке дуже скоро закрило хмарами, краєвиди сховав густий туман, а з неба почав падати холодний дощ, що з часом перетворився на липкий сніг. Ноги послизалися на вогкому ґрунті, зачіплялися за густі зарості рододендронів, дощовик підносився вітром та закривав дорогу, а руки мерзли під холодним дощем, проте погляди поруч ставали лише теплішими і переконували: “Все буде добре. Ми зможемо. Ми поруч”. Здавалося, ось вже вершина.



Проте залізши на неї, розуміємо – ні, це лиш черговий пагорб, а вверх ще йти і ти. І сили все менше, а навколо вже густий сніг по коліно, і стрімкий вітер раз-по-раз намагається зірвати з тебе одяг, залишки тепла та віри в те, що все буде добре. Віри в те, що десь там тебе чекає теплий спальник та гаряче вечеря. Віри в те, що згодом знов засвітить сонце. Віри в те, що все це варто того, щоб йти далі. Але ж ти не один. Ви – команда. Тож ти збираєшся з силами, стискаєш зуби і робиш крок. І ще один.


Проте погода все погіршується і погіршується, вітер стає все навіснілішим, а сніг – все глибшим. І ми розуміємо, що цього разу Гора нас не пускає.


Що ж, часом треба вміти прислухатися і відступити. І спробувати наступного разу. Що часом крок назад – це не поразка. Це досвід, потрібний, щоб іти далі. Потрібний для того, щоб наступного разу ти зміг повернутися сюди. І, можливо, тоді Гора відкриється для тебе цілком іншою, проте завжди – неймовірно прекрасною!


І ми повернули назад. Спустилися вниз, проте – спустилися іншими. Адже побачити Гору не лише сонячною і гостинною, але й суворою і неприступною – це безцінно!


Тож, як і в будь-якій Симфонії, ми повернулися до того, з чого почали, проте – вже новими, зміненими і вдячними Горі за цей досвід.




Бажаю Вам прекрасних Симфоній Вашого життя!

 

Щиро запрошую на мої концерти в Органному залі!

😽 Світлана Позднишева

111 переглядів0 коментарів