Сергій Леонтьєв: "Створювати красу навіть у темні часи"

Композитор нової генерації Сергій Леонтьєв про свою дебютну симфонію, написану для Львівського органного залу, про тривогу, надію й силу форми.

18 жовтня у Львівському органному залі відбудеться світова премʼєра Першої Симфонії сучасного українського композитора Сергія Леонтьєва. Твір написано на замовлення директорів Органного залу – Івана Остаповича та Тараса Демка – у межах стратегії розвитку української академічної музики Ukrainian Live Classic. Це вже сьома симфонія, яка побачить світ завдяки Львівському будинку органної та камерної музики.

Перед премʼєрою ми поспілкувалися з її автором, Сергієм Леонтьєвим, українським композитором нової генерації, який вже підкорив сцени від Києва до Нью-Йорка. Його музика звучить у кіно, на фестивалях і в концертах найкращих оркестрів, а за плечима – престижні премії та міжнародні перемоги. 

Про його першу Симфонію, життя у Лос-Анджелесі та те, як українська музика підкорює серця по всьому світу, читайте в цьому інтервʼю.

– Ви пишете симфонію на замовлення Львівського органного залу. Як ви сприйняли пропозицію написати такий твір?

– Запрошення написати Симфонію для Львівського органного залу я сприйняв як велику честь – відверто, мріяв про оркестрове виконання у Львові – і водночас трепетний виклик, адже створення її відбувається в стислі терміни.

Ми знайомі з Іваном Остаповичем, чудовим дириґентом та директором Органного залу, ще зі студентських років, і тому ця пропозиція має для мене й особисте значення, як продовження творчого та людського діалогу крізь час.

– Це буде ваш перший твір у цьому жанрі?

– Для мене це не перший симфонічний твір, але перша симфонія, і я бачу це не лише як можливість реалізувати свою давню мрію, а і як спосіб висловитися на теми, які для мене особливо важливі зараз. У процесі роботи я думаю і про традицію, і про сучасність, і про те, як симфонічна музика може звучати сьогодні, залишаючись близькою слухачам.

– Розкажіть про ідею cимфонії? Чи має цей твір якусь назву? Чи закладали ви в нього програмність?

– Ця симфонія для мене стала не лише творчим завданням, а й особистою подорожжю. У ній я намагався зафіксувати досвід останніх років – відчуття тривоги, невизначеності, пошуку відповіді на питання “що далі?” і водночас прагнення рухатися вперед, створювати красу навіть у темні часи. Це своєрідна музична хроніка внутрішнього світу, де драматичні й ліричні епізоди співіснують поруч, як це буває і в житті.

Твір має програмний характер, проте він радше візуальний, ніж текстовий: слухачеві не потрібно знати сюжет заздалегідь, адже емоції та образи постають безпосередньо через музику. Я намагаюся створити образи, які слухач сам відчитає, виходячи з власного досвіду: комусь вони нагадають кадри з фільму, комусь – особисті переживання чи навіть сни. Музика не потребує пояснювального тексту, вона має відкривати простір для уяви.

У симфонії відчувається й мій кінематографічний досвід: я мислю оркестром так, ніби малюю картини – через колір, світло, рух. Але водночас я дотримуюся логіки форми, щоб не втратити відчуття цілісності. Це поєднання допомагає мені зберегти баланс між емоційною експресією й внутрішнім порядком, між спонтанністю і строгістю.

– Робота на замовлення для вас не є чимось новим. Розкажіть, як ви вибудовуєте свою роботу? Як налаштовуєтеся? Що допомагає знаходити натхнення?

– Так, уже багато років я пишу музику на замовлення, і це переважно кіномузика. Часто йдеться про дуже стислі терміни й великі обсяги матеріалу, тому з часом у мене виробилися власні робочі методи. Але я завжди з особливою радістю берусь за академічні твори, адже саме вони дають змогу глибше висловити власні ідеї й розширити музичний світ, у якому я живу.

Створення будь-якого мого музичного твору починається зі створення файлу в Sibelius (музична комп'ютерна програма – ред.), мелодії за інструментом з олівцем і папером, або в нотатках iPad. Це може бути невеликий мотив чи довша фраза, але саме вона продиктовує тональність, емоцію, драматургічний каркас, навколо якого поступово вибудовується гармонія, фактура й розвиток музичного матеріалу. Далі я створюю начерки гармоній і тем, накладаю фактуру, розвиваю контрапункти й водночас формую оркестровку. Потім повертаюся й деталізую – це допомагає тримати контроль над формою і водночас не втрачати живу енергію творчості.

Щодо налаштування, то в мене є маленькі ритуали: філіжанка свіжозвареної кави в турці або еспресо з чимось солодким ніби перемикає мозок у “робочий режим”. Або ж довгі прогулянки, коли я думаю про майбутній твір і дозволяю образам та ідеям визрівати природно. Але якщо чесно, головне моє джерело натхнення – сама музика. У моменті, коли я пишу, виникає відчуття, що все стає на свої місця, і саме це дарує мені енергію продовжувати.

– Ви поєднуєте академічну композицію, кіномузику й електроакустичні експерименти. Що для вас є центром, ядром, від якого відходять усі ці напрями? Як перемикаєтеся між стилями?

– Останнім часом я замислювався над цим питанням і прийшов до висновку, що для мене центром завжди були одразу академічна композиція та кіномузика. Академічна композиція дає можливість досліджувати форму, гармонію, контрапункт і розвивати власну інтонаційну мову. Кіномузика ж потребує образного візуального мислення, побудови емоційних арок та співпраці в команді з режисером, адаптуючи музику до конкретного контексту сцени.

Але парадоксальним є те, що я не відчуваю різкого перемикання між стилями. Коли працюю, я одночасно керуюся академічною логікою, драматургією кіномузики та досліджую нові звукові текстури через електроакустичні експерименти. Для мене це органічний процес, де всі напрями взаємопроникні й підсилюють одне одного. Я думаю, це особливість мистецтва ХХІ століття.

Сергій Леонтьєв, Дар’я Шутко, Ігор Пучков і Роман Фотуйма

– Які з ваших творів стали для вас знаковими, доленосними?

– Сподіваюся, що знакові і доленосні твори ще попереду! З найбільш успішних, то одним з таких я вважаю симфонічну сюїту “Паперові птахи” (2019) – і за творчим масштабом, і за прем’єрним виконанням, яке відбулося за участі Національного симфонічного оркестру України під орудою Володимира Сіренка у Будинку звукозапису Українського радіо, і виданню нот “Музичною Україною”. З особливою теплотою я згадую велику увагу та щирість, яку Володимир Федорович приділяє кожному музичному творові та кожному композиторові.

Особливою сторінкою мого творчого життя є твори для саксофона, фортепіано і оркестру, які я створив для Романа Фотуйми (саксофон) та Дар’ї Шутко (фортепіано): “Сонатина” для альтового саксофона і фортепіано (2020), “Концертино” для саксофона, фортепіано й оркестру (2021), “Ноктюрн” для саксофона, фортепіаной оркестру (2022). Деякі з цих творів були записані, видані ноти, і навіть почали з’являтися наукові роботи по цих творах, що свідчить про продовження їх життя поза концертною сценою.

За кількістю співпраць з оркестрами – “Маленька Бахіана” для скрипки, віолончелі, струнних та клавесина (2023), яка в Україні виконувалася “Київською камератою” (дириґент О. Маринченко), “Київськими солістами” (дириґент І. Пучков), “Київським камерним оркестром” Національної філармонії України (дириґент Ю. Літун), “Віртуозами Львова” у Львівській національній філармонії (диригент Ю. Літун), Оркестром капели імені Лятошинського Національного будинку музики (дириґент Б. Пліш), та готується прем’єра у США у 2026 році. Мене надзвичайно тішить, що з кожним дириґентом і колективом залишаються найтепліші спогади від творчої співпраці, що є надзвичайно цінним для композитора.

– Ви навчалися у таких різних педагогів, як Леся Дичко й Ігор Щербаков, а також у кінокомпозиторів із Голлівуду. Що найважливіше ви винесли від кожної з цих шкіл?

– Мені надзвичайно пощастило вчитися у багатьох чудових педагогів, чий досвід надихав мене ще в студентські роки й став міцною професійною опорою у моїй теперішній творчості. Кожен із них дав мені свої унікальні інструменти для вирішення художніх задач: Ігор Щербаков відкрив свободу в творчості та уміння вибудовувати цікаві форми, а також навчив брати на себе нові життєві й мистецькі виклики; Леся Дичко прищепила академічну дисципліну, охайність в оформленні музичного матеріалу, вміння шукати особливі фарби оркестровки та гармонії. Зараз з’являється багато матеріалів в медіа з критикою української освіти, але мені пощастило, в моєму випадку саме українська освіта дала той фундамент, який потрібен для професійної роботи, але це вже окрема тема.

Голлівудські композитори, у яких я мав щастя брати майстер-класи, працювати та спілкуватися, показали, як бути частиною творчої команди під керівництвом режисера, працювати в умовах дуже коротких дедлайнів, експериментувати і знаходити сили тоді, коли здається, що їх більше немає. Я особливо ціную стару школу Голлівуду – це час, коли не існувало комп’ютерних технологій, а поріг входу в професію був високим; це справжні майстри, у яких завжди є чому навчитися. Мені важливо передати і своїм учням цей досвід і знання, адже професія композитора вимагає постійного самовдосконалення та навчання протягом усього життя.

– Ви писали музику для ігрового, документального й анімаційного кіно. Чим для вас відрізняється композиторська робота в цих жанрах?

– Початок роботи над кожним фільмом для мене завжди відчувається як робота “з чистого аркуша”. Адже сенси та образи в кожному фільмі різні, так само як і жанри, і навіть підходи самих режисерів. Наприклад, якщо йдеться про ігрове кіно, то музика має особливу вагу в створенні драматургії: вона підкреслює психологію персонажів, атмосферу, допомагає глядачеві глибше зануритися в історію. У документальному фільмі акцент часто зміщується на достовірність і автентичність, тут дуже важливо знайти баланс між емоційністю й тим, щоб не перекривати головне – реальність. Але в анімації музика відкриває набагато ширший простір для композиторської фантазії: вона може перебільшувати події, жартувати звуками, підкреслювати динаміку рухів чи навіть гратися з глядачем. Якщо ті ж самі підходи, що добре працюють в анімації, застосувати в серйозному ігровому фільмі, вони створять лише комічний ефект. Тому щоразу, беручись за новий проєкт, я шукаю особливу “мову” музики, яка відповідатиме саме цій історії та її режисерському баченню, і певен, що це мені вдається вдало робити. 

– Ви стали членом кількох міжнародних професійних асоціацій у США. Чому для вас було важливо увійти до цих середовищ і що це дає українському композиторові? Як сприймають українських митців зараз в Штатах?

– У США важливою складовою для композитора є активна взаємодія з іншими митцями – тут дуже насичене соціальне музичне життя, і важливо бути його частиною. Кожна асоціація проводить онлайн і офлайн події, де можна відвідувати покази найновіших голлівудських фільмів і серіалів від Netflix, Apple TV, Disney, HBO; побувати на зустрічах з відомими композиторами, як-от Ганс Ціммер, Томас Ньюман, Александр Деспла; спілкуватися з колегами, які діляться досвідом, розповідають про особливості роботи та виклики створення кіномузики, а також охоче дають поради. Творчі спілки, і в США, і в Україні, формують професійне ком’юніті, підтримують фахівців і забезпечують високий рівень мистецтва.

Водночас до українських митців ставляться з живим інтересом і зацікавленістю, музиканти хочуть виконувати музику. Я надзвичайно тішуся нашій творчій співпраці з чудовою піаністкою та єдиною з українців володаркою GRAMMY Надією Шпаченко, яка багато років живе в Лос-Анджелесі. Саме завдяки її відданій праці та програмі "Unbreakable Spirit: Music of Resilience" публіка різних штатів США може відкривати українське академічне мистецтво.

– Наразі ви мешкаєте в Лос-Анджелесі. Які у вас стосунки з цим містом? Чи стало воно вашим?

– Жити в Лос-Анджелесі – це було якоюсь абсолютно паралельною реальністю у моїх думках і водночас мрією, яка втілилася в реальність. Коли я жив творчим життям у тихому Каневі, приїжджаючи у Київ на прем’єри та ділові зустрічі, Лос-Анджелес здавався містом з іншою швидкістю життя, і тепер я поступово це відчуваю на власному досвіді. Я думаю, що ще перебуваю в стані адаптації, але коли питаю себе, чи подобається мені це місто, відповідь завжди “так”.

Місто дає простір для творчості і надихає на роботу над кіномузикою та академічною композицією. Тут я маю можливість бути частиною великих кіно- і музичних подій, концертів кіномузики голлівудської класики, Джона Вільямса, Александра Деспла, та класичної академічної музики з LA Philharmonic в Hollywood Bowl та Disney Hall, що дозволяє спілкуватися з талановитими музикантами, композиторами, режисерами, продюсерами з усього світу. Водночас Лос-Анджелес дозволяє мені підтримувати зв’язок із Україною та українською музичною спільнотою, і це дуже важливо для мене особисто. 

А ще в Лос-Анджелесі багато надзвичайно талановитих українців, серед яких відомі музиканти, режисери, музичні продюсери, звукорежисери – усі вони висококласні спеціалісти та чудові люди. 

– Як вам вдається підтримувати звʼязок з Україною та українською музичною спільнотою, адже з часу, коли ви перебуваєте за кордоном, відбулися премʼєри ваших творів, наприклад, “Мелодії зимових лісів” для кларнета соло (2024), на замовлення Дмитра Пашинського (Київ) та “Стус. Триптих” для тенора та фортепіано (2024), замовлення Микити Олійника (Київ)?

– Україна завжди зі мною, навіть коли я далеко. Багато моїх творів народжуються завдяки феноменальним музикантам нашої молодої генерації, які на велике щастя є ще і моїми друзями. Це і цикли для Романа Фотуйми (саксофон) та Дар’ї Шутко (фортепіано), а також “Маленька Бахіана” для Влада Прімакова (віолончель). 

Цикл на вірші Василя Стуса я почав уже за кордоном, надихнувшись поетичною збіркою, подарованою Микитою Олійником (тенор), моїм другом, якого я знаю ще з дитинства. Це складний психологічний цикл, але і в ньому є світло надії. 

А твір із Дмитром Пашинським (кларнет) виник під час наших зимових прогулянок лісами Німеччини: ми говорили про життя, війну, еміграцію, і мені захотілося передати ці переживання музично. 

29 вересня прозвучали прем’єри моїх творів “Елегія” для скрипки, саксофона та фортепіано (за мотивами поезії “Лебеді материнства” Василя Симоненка) (2023) та “Urban Dreams” (“Тіні та відлуння”) настрої для фортепіано соло (2025) на Kyiv Music Fest. Я хочу називати свої твори, говорити, що вони безпосередньо про війну, але вона звучить у кожному з них як невидима тінь часу, в якому ми живемо. Для мене важливо, щоб навіть перебуваючи за кордоном, моя творчість відображала українську реальність і досвід, а музика продовжувала підтримувати зв’язок із рідними, друзями та слухачами в Україні. Це, напевно, і є найщиріший спосіб залишатися частиною спільноти через музику, яка говорить сама за себе.

– Яким ви бачите майбутнє української музики у світі? У чому наша унікальність, чим ми можемо бути цікавими для глобальної сцени?

– Я вірю, що українська музика може торкатися сердець людей у всьому світі, і для мене важливо, щоб наші твори звучали на міжнародних концертах. Я постійно отримую дуже теплі відгуки від американських, австралійських, швейцарських, турецьких, італійських та інших музикантів та слухачів з різних куточків нашої планети. У нас справді чудове мистецтво, і я вважаю, що наша сила у поєднанні глибокої емоційності та професійності. 

Головними сильними сторонами українських митців та музикантів я бачу нашу велику працьовитість, високий рівень виконання, до якого ми постійно прагнемо, і широку ерудованість по багатьох темах, що сприяє творчій співпраці і обміну ідеями. А ще – наша любов до українського мелосу, яка робить музику щирою, яскравою і легко впізнаваною на міжнародній сцені. Це дуже надихає і мотивує нести українську культуру в світ.

Довідка 

Сергій Леонтьєв – композитор, кандидат мистецтвознавства. Лауреат премії імені Левка Миколайовича Ревуцького (2019), член "Товариства композиторів і ліриків" (Сполучені Штати Америки, 2024), "Американського товариства музичних аранжувальників і композиторів" (Сполучені Штати Америки, 2025), Національної спілки композиторів України (2017) та Асоціації електроакустичної музики України (2016).

2015 року закінчив магістратуру за спеціальністю "Композиція" (клас композиції професора Ігоря Щербакова, оркестровки – професора Лесі Дичко), а 2018 року – аспірантуру на кафедрі теорії музики (науковий керівник кандидат мистецтвознавства Микола Ковалінас) Національної музичної академії України. Стипендіат стипендії Президента України для молодих письменників і митців у сфері музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадно-циркового мистецтва та кіномистецтва (2018, 2019); стипендіат програми Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща "Gaude Polonia" (2016), фіналіст міжнародного конкурсу кінокомпозиторів "Krakow Film Music Festival" (2020) та переможець програми "British Council" і Довженко-Центру "Envision Sound" (2018), а також програми Спілки композиторів Республіки Литва "Druskininkai Artists Residence" (2013). 2016 року стажувався в Музичній академії імені Кароля Шимановського у місті Катовіце (Польща), клас професора Марека Топоровського. Як клавесиніст та органіст виступав з концертами у Франції, Австрії, Польщі та Україні.

Сергій Леонтьєв є автором музики до художніх, документальних, анімаційних фільмів та автором наукових статей, присвячених музичній композиції у ігровому кінематографі. Кіномузиці навчався у знаних композиторів: Ігоря Стецюка, Алли Загайкевич, Річарда Белліса, Евана Еванса та Майкла Прайса; брав участь у майстер-класах всесвітньо відомих кінокомпозиторів: Александра Деспла, Денні Ельфмана, Гаррі Грегсона-Вільямса, Джона Пауела, Ейтора Перейри та Едуарда Артем'єва.

Творчий доробок композитора складають твори різних жанрів: камерно-інструментальні та симфонічні твори, хорові мініатюри, електроакустична музика, естрадна музика. Його твори виконуються в Україні, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Франції, Італії, Австрії, Німеччині, Польщі, Литві та Китаї у рамках фестивалів ("Музичні прем’єри сезону", "EM-visia", "Два дні та дві ночі нової музики", "Фарботони", "Книжковий арсенал", "Німі ночі"). Музика композитора звучить на телебаченні, по радіо та на концертних майданчиках у виконанні провідних українських колективів: Національного заслуженого симфонічного оркестру України, Національного ансамблю "Київські солісти", Національного ансамблю солістів "Київська камерата", Київського камерного оркестру Національної філармонії України, Академічного камерного оркестру "Віртуози Львова", Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України, Академічного камерного хору "Хрещатик", ансамблю "Sed Contra Ensemble" та інших.

Спілкувалася Діана Коломоєць

Фото надані Сергієм Леонтьєвим

Матеріал вперше опубліковано на https://mus.art.co.ua/