Повернення сучасності: світло й напруга у симфонічному світі Дмитра Ареф’єва

24 жовтня у Львівському органному залі відбулася знакова подія — світова прем’єра Симфонії сучасного українського композитора Дмитра Арефʼєва. Програма концерту показала глибоке відчуття автором оркестрових барв, просторової акустики та його вміння будувати тонку драматургію на межі світла й драматичного напруження. 

У виконанні Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під орудою диригента Івана Остаповича прозвучали три пов’язані спільним стилем твори: “Пролог”, “Музика для струнних та фортепіано” та Симфонія композитора. 

Дмитро Ареф'єв — український композитор, аранжувальник та гітарист, учень Ігоря Щербакова, член Національної спілки композиторів України. Його письмо вирізняється природним поєднанням традиції з сучасними звуковими пошуками, де фактурна прозорість завжди межує з внутрішньою емоційною силою. 

Вечір відкрився “Прологом”, який відразу захопив слухачів нагнітаючим тремоло, що поступово переросло у повільне нашарування струнних. Музична тканина нагадувала чисте прозоре сяйво у динаміці piano, але з постійним фоновим напруженням. Після виразних пауз виникли промовисті акорди-запитання, а різкий контрастний акорд перевів розвиток у більш драматичну сферу — проте з особливим відчуттям просвітлення. 

Соло фортепіано в супроводі оркестру та виразні pizzicato струнних підкреслили мінливий характер кантіленної мелодії. Цікавим фактурним штрихом стали вкраплення синтезатора, що імітували стукіт краплин. Останній розділ збудувався на протиставленні: мінливість дерев’яних духових підхопили мідні та оркестрове tutti. Завершився “Пролог” післямовою зі струнними та віддаленими ударними, які через потужне crescendo підвели до головної, найяскравішої кульмінації. 

Контрастом стала “Музика для струнних та фортепіано” — твір надзвичайно ніжний та інтимний. Його початок викликав асоціацію з тихим щастям, про яке не хочеться нікому розповідати. Партія фортепіано м’яко підхопила тему струнних, створивши цілісний, теплий діалог. Особливо запам’яталася роль пауз: соло фортепіано переходило в тремоло, ауфтакт відкривав тему по-новому, а точкові вкраплення чергувалися з диханням струнної групи. Ці спокійні емоційні «гойдалки» точно передали трепетний стан людської душі, а фінальна пауза залишила відчуття, ніби це щастя розтало як сніг або непомітно вислизнуло з рук. 

Центральною подією вечора стала Перша симфонія Дмитра Арефʼєва, створена на замовлення Львівського органного залу. Твір розгорнувся як масштабне полотно, побудоване на грі звукових барв та просторовому “океанічному” звучанні.

Перша частина розпочалася зі спокійних нашарувань у струнних. Мідні духові вступили дуже м’яко, викликаючи асоціацію зі спокійним морем у повний штиль. Органний пункт, виразна пауза та вкраплення фортепіано підкреслили яскравий авторський стиль. Закінчилася частина раптовим обривом оркестрового нагнітання – наче все довкола на мить завмерло.

Друга частина принесла різкий динамічний перелом. Активні ударні та тремолюючі струнні одразу створили схвильовану, драматичну атмосферу. Після першої кульмінації у tutti музика на мить повернулася до спокійного відлуння першої частини, але знову перейшла в тривожне поле з поліритмією та пульсацією мідних духових, що завершилося ще одним раптовим завмиранням.

Третя частина прозвучала як зовсім коротка, але свіжа мікроінтермедія – немов стрімкий подих вітру. 

Фінальна четверта частина об’єднала всі лінії симфонії. Ніжні фортепіанні вкраплення розрослися до піднесеного tutti оркестру – світлої, енергійної музики з легким відтінком меланхолії. Відчуття просвітлення подолало всі попередні гармонійні й емоційні перешкоди. Після загасання й короткої післямови з соло фортепіано симфонія

завершилася на потужному fortissimo всього оркестру.

Слухачі зустріли нове симфонічне полотно Дмитра Арефʼєва щирими й тривалими оплесками, не відпускаючи виконавців зі сцени. Цей концерт став ще одним переконливим доказом того, що сучасна українська академічна музика здатна бути водночас глибокою за фактурою, емоційно відкритою, цікавою та надзвичайно близькою слухачеві.

Текст: Анна Гуріна

Фото: Олександр Кириловець