Контури нової музичної реальності. Симфонічна сюїта Сергія Пілютикова “Міст між…”

20 червня Львівський органний зал презентував світову прем’єру масштабної симфонічної сюїти Сергія Пілютикова “Міст між…”. Уже сама назва твору окреслює його внутрішню драматургію: вона утримує стан невизначеності, не дозволяючи думці закріпитися в остаточному означенні. Так само й музика не пропонує слухачеві готових опор, а змушує шукати їх самостійно — всередині безперервного руху звукового потоку.

Поява цієї партитури стала можливою завдяки ініціативі менеджменту Львівського органного залу та довгостроковій стратегії підтримки української музики Ukrainian Live Classic. Для Сергія Пілютикова цей твір є логічним продовженням минулорічної колаборації з інституцією після симфонії “Та, що танцює з вітром”. 

Особливого символізму події додав вибір виконавців — Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під орудою Івана Остаповича. Колектив, який сам існує в умовах релокації та переміщення, виявився надзвичайно точним інтерпретатором музики, побудованої на ідеї перебування “між”.

Чотири частини сюїти — “Нічна суперечка коропа Магої з ченцем Хаясі Йокеном про вічну красу”, “Чернетка з діркою”, “Route 66” і “Восьмий день” — на перший погляд можуть видатися майже еклектичним набором образів. Та за цією зовнішньою строкатістю проступає цілісна траєкторія внутрішньої трансформації: від заздрості й руйнування ілюзій — до прийняття власного шляху й виходу за межі вже створеного. Сергій Пілютиков вибудовує тут не лінійний сюжет, а складну архітектуру переходів — між рухом і зупинкою, пам’яттю й забуттям, руйнуванням і відновленням, завершеністю й відкритістю. Ці стани композитор розкриває засобами сучасного оркестрового письма, поєднуючи алеаторичні мікроструктури, сонорні площини та джазові інтонації в єдиний, внутрішньо напружений звуковий простір. 

Втім, ця зовнішня зібраність не означає класичної тематичної цілісності в традиційному сенсі. Драматургія твору ґрунтується на внутрішніх зв’язках і розімкненості музичного матеріалу: він фіксується не як система тем, а як послідовність станів, тембрових переходів і енергетичних зсувів. Перша частина відкривається тривожним сигналом флейти в супроводі ударних — лейтмотивом, що повертається у фіналі вже в зміненому емоційному регістрі. Проте тут цей імпульс і подальші епізоди радше співіснують як автономні фрагменти, ніж формують стійку тематичну безперервність. Важливу конструктивну роль відіграє й тиша: паузи не розряджають напругу, а радше її ущільнюють, формуючи стан хвилюючого очікування. Саме тут закладається той принцип відкритості, який певною мірою перегукується з авторським застереженням щодо “нитки музичного оповідання”, яку сучасний слухач може втратити вже на початку тривалого твору. 

Тривалість сюїти — близько 75 хвилин — уже задає особливий режим слухання: повільний, розгорнутий, позбавлений звичних точок опори. Друга частина, “Чернетка з діркою”, переводить накопичений імпульс у психологічну площину: сольна скрипкова лінія звучить як фрагментована інтонація, що реагує на ритмічний сигнал ударних, у якому впізнається віддалений відгук бетховенської “теми долі”. Цей імпульс не розгортається в цілісну тему, а щоразу переривається власною незавершеністю, створюючи відчуття внутрішньої напруги й нестійкості. “Route 66” різко змінює оптику, відкриваючи простір руху, моторики й джазових інтонацій як тимчасовий вихід із попередньої напруги. Фінал, “Восьмий день”, не завершує цю траєкторію, а переводить її в інший стан: лінійний час зупиняється, поступаючись прозорій хоральній вертикалі, де початковий флейтовий сигнал постає вже не як тривога, а як пам’ять. 

Диригент Іван Остапович зумів зібрано й послідовно вибудувати виконавську драматургію симфонічної сюїти, забезпечивши чіткі темпові співвідношення та внутрішню логіку розвитку. Оркестр — Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії — впевнено реалізував складну багатошарову фактуру, зберігаючи її напружену цілісність і водночас виразно артикулюючи контрастні епізоди окремих частин. Акустика Львівського органного залу цього разу спрацювала як додатковий резонатор: вона не розмила звукову тканину, а підкреслила об'ємність і ясність фактури, допомагаючи повніше розкрити складну ідею твору у виконавському втіленні. 

Публіка тепло зустріла прем’єру — після завершення зал довго аплодував, реагуючи на рідкісний досвід сприйняття нової музики, яка відразу вибудовує комунікацію зі слухачем. 

Як підсумковий штрих післяпрем'єрних роздумів постає питання про те, в чому ж прихований найточніший сенс назви. “Міст між…” не стільки поєднує розірване, скільки фіксує саму відстань — прірву між досвідами, пам’яттю і часом. Але саме ця відстань і стає формою зв’язку: міст виникає не як подолання розриву, а як його усвідомлення. Саме в цьому проміжному стані окреслюються контури нової музичної реальності, яку вибудовує сюїта.

Текст: Тетяна Літепло

Матеріал вперше опубліковано на https://zbruc.eu/