Симфонію № 2 Івана Остаповича транслюватимуть на Радіо Культура

У п’ятницю, 12 вересня, о 17:05 в ефірі Радіо Культура відбудеться премʼєра запису Симфонії № 2 Івана Остаповича, яку він написав на замовлення Львівського органного залу. Музична критикиня та радіоведуча Наталка Писанка розповіла про свої враження від твору й про те, чому він дає можливість почути себе.

28 червня у Львівському органному залі відбулася прем’єра Другої симфонії Івана Остаповича. Перелік залучених музикантів інтригував: Симфонічний оркестр Луганської філармонії, хор «Гомін» і солістки Галина Гончарова та Валерія Березинець, органістка Світлана Позднишева, автор поетичних текстів – Тарас Демко. Дириґував симфонією сам композитор. З огляду на такий потужний музичний арсенал, можна було очікувати чогось грандіозного, масштабного, проте опус виявився лаконічним, інтимним і суголосним сьогоденню. У ньому, з одного боку, показані виразні голоси музичних інструментів, а з іншого – їхнє незвичне поєднання. Наприклад, віолончелі, органа і людського голосу. Саме з таких творів варто починати знайомство з сучасною музикою, аби розвіяти нав’язані стереотипи про її складність.

На відміну від Першої симфонії з назвою «Дерево снів», Друга, за задумом композитора, назви не має, оскільки самі тексти спонукають до роздумів. Проте її можна було б назвати Симфонією Станів. Музика починається з дуету духових, їх підхоплюють струнні і хор, що інтонує без слів, – слухач ніби занурюється у стан невпевненості, вагання щодо завтрашнього дня, внутрішніх мікропереживань. Раптово у музичне полотно вклинюються ударні й ми вперше чуємо поетичне слово: «Корінням застиглі у часі і в спазмах вкорінені, ми стоїмо нерухомі, удавши із себе високі рослини…».

Голос солістки Галини Гончарової пронизує залу Львівського органного залу. Разом із лаконічним супроводом струнних та ударних ми прямуємо до початкового мотиву – дуету духових. Нарешті звучить орган, який дає відчуття надії і переносить у стан просвітлення та піднесення. Лірику моменту доповнюють струнні й м’яке соло труби. Та ось знову, той самий дует духових, який тепер лунає заклично, провокативно, продовжує діалог під ритмічний супровід ударних. У конфлікт втручаються орган і флейта, розмову котрих обриває несподіваний удар. Флейта не припиняє мелодичних пошуків, на неї «наступає» хор: «Як страшно торкатися тиші, не можна порушити кимось дбайливо так виткане…»

Проспівані напівшепотом, слова огортають слухача, який ще у пошуках душевного балансу. Наостанок орган, солістки й оркестр породжують стан екзальтації, хоча відповідей на запитання немає і крапку у розповіді не поставлено.

Власне, цей опис можна вважати спойлером або ж суб’єктивним враженням від Другої симфонії Івана Остаповича. У споглядальних текстах Тараса Демка, на перший погляд, важко знайти зв’язок із подіями сьогодення, проте можна провести паралелі. Ми звикли жити серед шуму міст та інформаційної навали в умовах війни. Ці обставини часто заважають нам почути свій внутрішній голос. У Другій симфонії Івана Остаповича неможливо загубитися в туті оркестру й солістів. Симфонія дає можливість почути кожного з учасників музичного дійства і головне – почути себе.

12 вересня – прем’єра Другої симфонії Івана Остаповича на Радіо Культура. У радіоверсії концерту, записаного у Львівському органному залі, також прозвучать фрагмент Першої симфонії Івана Остаповича і його «Пісні кохання» для струнного оркестру.

Текст: Наталка Писанка

Фото Євгена Червоного та Олександра Кириловця

Новина вперше опублікована на mus.art.co.ua