Органістка Тетяна Жук-Сєдова: «Приходьте послухати інструмент, не схожий ні на який інший»

Солістка Національної філармонії України дасть сольний концерт у Львівському органному залі.

8 листопада в Органному залі у межах XV Львівського міжнародного органного фестивалю відбудеться речиталь солістки Національної філармонії України Тетяни Жук-Сєдової. В її виконанні у програмі “Європейська органна музика” прозвучать шедеври Йоганна Себастьяна Баха, Йозефа Райнбергера, Фелікса Мендельсона та інших. Перед концертом органістка розповіла, як закохалася в орган, як доводилося грати о сьомій ранку, а ще, чому гра на органі – це «спів» руками і як поєднувати з ним гру ще на трьох інструментах. Читайте більше в інтерв’ю.

– Пані Тетяно, розкажіть, як у вашому житті з’явилася музика.

– Мій дідусь, коваль за фахом, грав на баяні. Тато – самоучка, грав на гітарі та співав. Ми з братом підспівували. Якось хтось із родичів порадив віддати мене на музику. При школі №100 (тепер ліцей “Поділ”), куди я пішла в перший клас, працювала музична студія. Там я провчилася рік і вступила до музичної школи, у клас фортепіано. Потім – десятирічка імені Лисенка (нині Київський державний музичний ліцей імені Миколи Лисенка – ред.). Порозуміння з учителькою було непростим. У десятирічці діяв клас органа (викладач – Володимир Кошуба), у кабінеті стояв електронний інструмент. Якось у коридорі я почула звучання органа – мені здавалося, звук пронизує наскрізь й огортає. Був травень, я закінчувала 10-й клас. Знайшла викладача і попросилася до його класу. За рік навчилася грати і вступила до консерваторії (Національна музична академія України – ред.) – до Галини Вікторівни Булибенко.

– Галина Булибенко випустила цілу плеяду органістів. Розкажіть про навчання: цікаві моменти, яскраві враження, де займалися, скільки годин грали на органі, хто вчився з вами на потоці?

– Найяскравіший спогад – перший зимовий іспит. За фортепіано я завжди ніби наодинці з публікою – хвилювання неминуче. За органом відчула інше: ми з інструментом «удвох», а слухачі поруч.

Вчитися було цікаво, хоч і непросто. У консерваторії я навчалася гри на трьох інструментах: орган, фортепіано і клавесин. Навчання надихало. Органи в Національній музичній академії – у великій залі оперної студії, у малій залі, а в класі – електронний інструмент. Через репетиції, концерти та іспити, які проходять у залах, органісти займаються зранку: раз чи двічі на тиждень мали заняття з 7:00 до 9:00. Далі – органний клас, пари, тренування у спортзалі, клавесин тощо.

Наша викладачка, Галина Вікторівна – концертуюча органістка, тож інколи на концертах класу її не було – ми самі вели програму й асистували одне одному. Атмосфера в класі була дружня: заходили поспілкуватися, випити чаю, послухати уроки.

З теплотою згадую нашу викладачку. Галина Вікторівна – невгамовна, енергійна, любила приходити на уроки з самого рання. Бувало, ще їдеш ескалатором у метро, трохи спізнюєшся, а вона телефонує: «Я вже орган відкриваю. Де ти?» Разом з нею їздили на фестиваль і майстеркласи в Лівадію. Орган Володимира Хромченка (інструмент у Центрі Лівадія, побудований Володимиром Хромченком у нині окупованій росіянами Ялті – ред.) тоді був найбільшим в Україні – 121 регістр. Наприкінці серпня – на початку вересня, коли все місто поверталося до навчання, ми слухали концерти іноземних органістів, проходили майстеркласи і дихали морем. Час був і незабутній, і надзвичайно продуктивний.

– Ви підвищували рівень як органістка на майстеркласах у Німеччині, Італії, Франції, Польщі, Нідерландах. Чим відрізняються органні школи різних країн? Що найцінніше винесли з майстер-класів?

– Органні школи мають різні підходи до процесу навчання. У Львові ми мали симпозіум з органістом і композитором Гі Бове, він приїхав зі студентами з Франції. Їхній принцип простий: вивчаєш країну, її органи та композиторів – їдеш туди і працюєш на місці. Логіка феноменальна. Хотілося б мати такі можливості й у нас, але ресурси закладів різняться. Я винесла дуже багато з майстеркласів: практичні «лайфгаки» для складних місць, вправи для вільної руки, підходи до регістрування, залежно від країни та традиції органобудування. Атмосфера майстеркласів окрилює – хочеться займатися ще більше.

– Відомо, що кожен орган унікальний. На скількох органах вам удалося пограти і чим вони різняться?

– Грала на багатьох органах: у Києві – в консерваторії (мала і велика зали), Національному будинку музики, Національній філармонії, в Летичіві, Луцьку, Білій Церкві, Лівадії, Одесі, Харкові, Ужгороді (вперше – з оркестром), Івано-Франківську, Чернівцях, Сумах, Вінниці, Львові, Анікшяї (Литва), також на кількох органах у Франції та Польщі.

Відмінності органів – не лише в конструкції, а й у тому, як інструмент працює в конкретному залі. Треба швидко адаптуватися і розуміти, як саме в просторі звучатимуть мануали та регістри, щоби передати задумане. Різняться кількість і типи регістрів, посадка, глибина педалі: за одним інструментом сидиш рівнесенько, за іншим – майже напівлежачи, як у спортивній машині (працює прес!). Вирішальною є акустика: довжина шлейфу диктує артикуляцію, темпи, а інколи – і добір творів.

– З 2012 року ви – солістка Національної філармонії України. Також берете участь у подіях формату «екскурсія + концерт». Наскільки такі формати цікаві публіці?

– Робота у філармонії надзвичайно цікава. Як солістка я граю не лише на органі, але також на фортепіано, клавесині, челесті. Граю як соло, так і в складі ансамблів, з оркестром – камерним, симфонічним, з хорами. Навесні, наприклад, мала концерт, де грала на чотирьох інструментах. Це все – дуже цікавий і різноплановий досвід, який вимагає від артиста гнучкості, високого рівня техніки, постійного самовдосконалення.

Формат екскурсії у філармонії – це поєднання інтелектуального і культурного дозвілля. Публіці він подобається. Ба більше, ті, хто з різних причин не ходить на звичайні концерти, охоче приходять саме на екскурсію.

– Як поєднуєте ролі органістки , піаністки, клавесиністки? І що дає кожна?

– Усьому можна навчитися – було б натхнення, можливість і час. Це роки тренувань.

Нещодавно грала українську музику – Барвінського і Костенка – за роялем, суто фортепіанну програму. Перед виїздом до Львова грала у столичній філармонії на трьох інструментах – у межах екскурсії зранку, а ввечері – концерт за органом.

– Який інструмент вам найрідніший?

– Найрідніший – орган. Я свідомо його обрала і навчалася вісім років (п’ять – магістратура, три – асистентура). Саме за органом почуваюся найкраще. Поєднувати інструменти звикла. Мені це подобається, хоча це й непросто.

– Якби вас попросили в 3–5 словах описати, що для вас орган, що б ви сказали?

– Орган для мене – це реалізація, «спів» руками й пальцями, командна робота.

– Чим вас захоплює органна музика? Як би запросили людину, яка ніколи не була на органному концерті?

– Сказала б так: приходьте послухати інструмент, не схожий ні на який інший. Він може накривати потужною хвилею або співати так тихо, як мама наспівує дитині колискову на вушко.

Текст: Діана Коломоєць

Фото надані Т