Той "Гомін", що єднає покоління

На черговому концерті хору "Гомін" 4 листопада Львівський органний зал ледь вмістив усіх охочих.

Ще задовго до початку у фойє стояла черга, люди нетерпляче ділилися спогадами про улюблені ретро-пісні, готуючись до особливої програми. І щойно на сцені з’явився хор "Гомін", зал вибухнув оплесками. Вечір обіцяв стати особливим. Адже до програми увійшли пісні-ретро, пісні, які не старіють. Тому з перших нот концерт перетворився на справжню зустріч поколінь. У залі сиділи діти, молодь, дорослі й літні люди, і кожен знаходив у мелодіях щось своє. Без сценічних ефектів і декорацій головною прикрасою просто й класично одягнених хористів став їх голос: живий, чистий, щирий. А ще майже кожна композиція програми, попри те, що звучали твори, знайомі чи не всім, приховувала невеличку несподіванку.

“Порізала пальчик – ой, болить, зелений листочок не гоїть…”, пролунало зі сцени, і зал знову вибухнув тривалими оплесками. До ніжної чарівної композиції "Ой ви очі волошкові" кілька хористів несподівано виконали короткий романтичний танець. А у пісні "Троянди на пероні" солістка Ярослава Ліпковська вразила блискучим голосом – дзвінким, щирим, сповненим емоції, що тримала увагу до останньої ноти.

Далі пролунала "Гуцулка Ксеня": ніжний вступ харизматичного керівника хору Вадима Яценка, гармонійна підтримка хору, губна гармоніка між куплетами – і шалені оплески.

Вадим Яценко на мить зупиняється, складає руки сердечком і шле в зал повітряний поцілунок. Публіка відповідає фейєрверком радості.

Наступною стала "Червона троянда".

Перед виступом В. Яценко жартома перехрестив солістку, чим розсмішив увесь зал. Сміх, щирість і невимушеність – саме цим дихав увесь концерт.

Після кожної пісні – овації, після кожного виступу – вдячні усмішки глядачів.

“А зараз буде щось цікаве”, – прошепотів хтось поряд. І не помилився. Коли зазвучала "Чому, коли заснули сині гори", у залі запанувала тиша. Романтична атмосфера, м’яке звучання хору переносили слухачів у казку, в історію Попелюшки серед карпатських вершин. Хотілося просто слухати і не дихати, настільки гармонійно звучали голоси солістів.

Наступним контрастом – енергійна "Коханий". І зал вибухнув найгучнішими оплесками вечора. Люди сміялися, підспівували, аплодували стоячи.

На справжнє свято перетворився фінал програми. Здавалося б, після хітів-мільйонників "Гай, зелений гай" і "Цей сон" виконавцям уже не буде що запропонувати публіці, та хор приготував сюрприз – останньою пролунала івасюкова "Я піду в далекі гори". Чисте, світле, натхненне виконання, яке торкалося серця. Публіка аплодувала стоячи й оплески тривали не менше п’яти хвилин.

А потім – ще один подарунок.

Коли хор уже зійшов зі сцени, несподівано зазвучав рояль, і артисти повернулися, щоб разом із залом заспівати "Червону руту".

Останні ряди засвітили телефони, і весь зал перетворився на мерехтливе море світла.

Це була магія єднання, момент, коли пісня об’єднала всіх.

“Це не просто робота. Ми артисти. Ми вчилися цьому все життя. Ми отримуємо величезний заряд енергії від глядачів – і це взаємно. Глядач не повинен бачити, скільки праці стоїть за кожною піснею, лише відчувати щирість і професійність,” – пояснює таємниці успіху керівник колективу Вадим Яценко після концерту в розмові з кореспонденткою.

Цей вечір залишив по собі не лише емоції – він подарував відчуття тепла, ностальгії й радості одночасно.

Незабаром колектив святкуватиме 40 років творчості: хор "Гомін" був заснований 1988 року Олегом Цигиликом. Чотири десятиліття, протягом яких “Гомін” несе українську пісню крізь час і покоління. Бо це не просто хор. Це – жива історія української пісні, яка продовжує звучати навіть після того, як стихає остання нота.

Авторка: Софія Александрова