Українські псалми часів війни

Українські псалми часів війни: музика молодих львівських композиторів у Органному залі

Вдячність Богові та екзистенційний розпач, каяття та хвала, праведний гнів та спокій, страх та благання про захист і справедливість – в історії світової культури важко знайти більш різноманітне зібрання людських емоцій, аніж його пропонує поетичний універсум Книги псалмів. Один із перших старозавітних текстів, перекладених слов’янськими мовами, Псалтир став духовним «хлібом насущним» багатьох поколінь українців. За рядками псалмів вчилися читати, псалмами втішали хворих та проводжали небіжчиків, ними ж намагалися захистити себе та вимолити долю собі та своєму краю у часи випробувань.

Сьогодні сакральні тексти Давидових псалмів залишаються так само актуальними, як і століття тому. Це яскраво продемонстрував концерт музики молодих львівських композиторів, студентів Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, що відбувся 7 травня у Львівському органному залі. Подібна співпраця органного залу та музичної академії триває вже декілька років. Започатковані в часи пандемії Covid-19 за ініціативи керівників Органного залу Івана Остаповича й Тараса Демка та відомої композиторки Богдани Фроляк такі концерти дають можливість молодим митцям почути, як звучить їхня музика наживо, а також отримати досвід професійного запису своїх творів у межах стратегії промоції української класики Ukrainian Live. Цього разу до кафедри композиції долучилася і кафедра академічного співу, студенти якої стали голосами своїх колег-композиторів у їхніх роздумах на теми одвічного діалогу людини з Богом.

Давні тексти Псалтиря послугували основою як для шести студентських партитур, що прозвучали в концерті, так і для електронного твору завідувача кафедри композиції Остапа Мануляка, що відкрив вечір. У довгих медитативних переплетіннях обробленого звучання літургійного співу тут постало роздоріжжя Першого псалма – про розбіжні шляхи праведників і грішників. Спокійний поступ звукової драматургії, незвична відсутність виконавців на сцені у поєднанні з величним інтер’єром колишнього костелу, – все у цій композиції сприяло входженню слухачів у стан особливої зосередженості та пильного вслуховування – в музику, що існує наче сама собою, та у власні думки. Але ось останні відзвуки розчиняються під віковими склепіннями, і тишу пронизують три різкі органні кластери. Так розпочинається PSALOM 23 Анни Гуріної, що цього вечора прозвучав у виконанні органіста Віталія Дворового та вокального тріо «Музи», в якому разом із авторкою твору співають Ірина Багрій та Христина Цюпер. Роздоріжжя вступного Першого псалма подолано, шлях обрано – і у Псалмі 23 він веде до Бога. Але шлях цей непростий і тернистий, і такою ж непростою постає і музика Анни Гуріної. У вокальних партіях – напруга мікротонових зсувів, нашарування псалмодій та елементи техніки гокету (розподілу окремих звуків мелодії між виконавцями), у партії органа – регістрові контрасти та дисонуючі співзвуччя. Текст псалма інтерпретований композиторкою дуже драматично, але все ж в ньому залишається надія, що той, «у кого чисті руки та щиреє серце» (Псалом 23:4 (переклад І. Огієнка), такий матиме спасіння своє.

Трагічний досвід розлуки із батьківщиною, спільний сьогодні для ізраїльського та українського народів, переосмислює твір «На ріках вавилонських» (Псалом 136) Ігнатія Мойсеїва. У формі духовної акапельної пісні (виконавиці – Ірина Багрій, Анна Гуріна та Юлія Гуцайлюк), що апелює до традиції галицького лідертафеля (хоч і у гендерній інверсії), постає поширена у східній літургійній практиці біблійна історія про втрату євреями власної землі – тема, що відгукується сьогодні тисячам українців, які втратили домівки та змушені були стати біженцями. Драматургія композиції Ігнатія Мойсеїва розгортається стримано, навіть трохи відсторонено – і в цьому відчувається багато смирення та внутрішньої сили. Натомість, пристрасним і щемким постає благання про допомогу «з краю землі», із відчаєм у серці, з яким до Бога звертається лірична героїня твору «Мій сховок» (Псалом 61) Михайла Максимчука. Палку молитву про захист вирішив тут композитор у романтичній оперній естетиці з яскравою кульмінацією та катарсичною мажорною кодою, яку блискуче втілив дует співачки Тетяни Кіцак та органіста Марка Новаковича.

 Темні темброві та настроєві відтінки огорнули слухачів у творі «In finem. Psalmus David (Псалом 24)» Марʼяна Філя. У його центрі – людина, що втратила опору і сенс життя, загубилася в собі та перебуває у скруті. Діалог чоловічого голосу та органа, що то опускається слідом за голосом у найнижчі пласти звучання, то виблискує небесними регістрами у остинатних фігурах (бас Володимир Витяговський та органіст Віталій Дворовий) – це розмова людини з Богом, якому вона ввіряє себе навіть у муках, до якого прагне попри все. Цю ж образну лінію продовжив й Псалом 62 «Боже Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе» Марії Верб’яної, що прозвучав у виконанні дуету Віталія Дворового та тенора Олега Мусія. Напружена гармонічна мова та мессіанівські інтонації у творі композиторки підкреслюють непохитну віру ліричного героя – царя Давида, коли той переховується у юдейській пустелі від ворогів.

Фінальним номером концерту став твір «Fabulam salutis» для сопрано, тенора і органа Аніти Полончик, в якому авторка із текстів різних псалмів уклала історію спасіння – від провіщення народження Христа до Його воскресіння (виконавці – Анна Корнійчук, Олександр Радевич та Марк Новакович). Із поєднання латинської та української мов, співу та декламації, мотивів григоріанського хоралу та сучасних композиторських технік викристалізувалася цілісна оповідь, своєрідна мінікантата, що узагальнила та підсумувала цей вечір, сповнений релігійно-філософських роздумів та рефлексій.

 Цей вечір зовсім не справив враження студентського «звітного концерту» – ані за рівнем представлених творів, ані за рівнем виконання сучасних композицій (що мало стати для студентів кафедри академічного співу певним викликом, з яким вони, втім, чудово впоралися). Натомість, перед слухачами постало цілісне музичне дійство із власною драматургією та логічними смисловими зв’язками.

Дивовижно, наскільки сучасними і актуальними постають сьогодні сакральні тексти Псалтиря, і як тонко їх відчувають молоді композитори та виконавці, що у такий спосіб мають можливість прожити досвід власних емоцій та почуттів, пов’язаних із станом війни. Напевно, головною спільною рисою всіх цих – таких різних за настроєм та стилем! – творів стала щирість та сміливість, з якою їхні автори звертаються до надважких загальнолюдських тем віри, втрати та пошуку власного шляху до Бога.

Текст: Поліна Кордовська, музикознавиця, докторка філософії

Матеріал вперше опубліковано на https://zbruc.eu/