Український модерн: музика, що майже століття чекала свого звучання

19 вересня у Львівському органному залі відбувся концерт “Український модерн. Музика доби Розстріляного відродження”, присвячений творчості українського композитора Володимира Йориша.

Музика, яка майже століття зберігалася в архівах, нарешті повернулася до концертного життя. Її відродження стало можливим завдяки співпраці Львівського органного залу з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, де й оберігаються авторські партитури.

У програмі вечора прозвучали Симфонічна сюїта “Базар”, ор. 7, та Симфонія № 4. Виконавцем виступив Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії під орудою диригента Івана Остаповича.

Володимир Йориш (1899–1945) – представник українського музичного модернізму першої половини ХХ століття. Він багато працював у театрах, зокрема обіймав посаду головного диригента Київського театру опери та балету, створював опери, балети й симфонічні полотна. Його творчість – одна з тих самобутніх сторінок нашої спадщини, які сьогодні поступово повертаються до слухача.

Першою прозвучала Симфонічна сюїта «Базар» у чотирьох частинах: “Вступ”, Вальс “Шарманка”, “Квартет кобзарів” та “Закінчення. Гопак”.

“Вступ” відразу захопив слухачів експресивною, драматичною темою, яка водночас звучала урочисто й масштабно. У її інтонаціях навіть почувся віддалений відгомін теми Державного гімну України. Цей напружений початок згодом поступився місцем прозорому, ліричному звучанню, створюючи перший наскрізний контраст сюїти.

Ліричним центром циклу став Вальс “Шарманка” – спокійний, меланхолійний, із виразним вальсовим коливанням. Він викликав мальовничі асоціації з українською природою – лісами та гаями. Проте крізь цю пейзажність проступав внутрішній драматизм, підкреслений чіткою ритмікою та пульсацією ударних інструментів.

У “Квартеті кобзарів” спочатку м’яко провели тему духові, після чого до них приєдналися віолончелі та контрабаси. Особливо цікаво було спостерігати за тим, як тембри духових ніби просвітлювали загальну фактуру. Гармонія залишалася досить загадковою, а ближче до завершення все виразніше відчувався прихований драматизм.

Завершив сюїту “Гопак” – активний, ритмічно вибагливий і фанфарний. Жанрову танцювальність майстерно підкреслювали струнні, зокрема через цікаве піцикато. Фінальний світлий спалах об’єднав увесь цикл і залишив глибоке відчуття сили й віри у краще.

Другою складовою концерту стала Симфонія № 4 у трьох частинах.

Перша частина одразу продовжила драматичний характер музики. Початкова тема поступово переросла у потужне тутті оркестру, у якому особливо відчувався образ сили та незламності. В окремих епізодах у духових проступали українські інтонації, а загалом крізь усю частину проходив своєрідний козацький дух.

Контрастом стала танцювальна тема, що нагадувала троїсту музику. Пізніше вона поступилася місцем траурній та лірично-драматичній темі, в якій можна було почути навіть певні тангоподібні інтонації. Її розвиток знову привів до потужного тутті, після чого виникла світла лірична тема як протиставлення драматичному матеріалу. Наприкінці повернулися фанфарність, маршові ритми та потужна козацька тема на фоні оркестрового тремоло. Тут особливо вражала робота оркестру та диригента Івана Остаповича.

Друга частина розпочалася різкими, громоподібними акцентами ударних, які одразу створили напружену атмосферу й продовжили драматичний характер симфонії. На цьому тлі виникла контрастна світла тема зі своєрідним східним колоритом. Поступово вона стала одним із центральних образів частини, набуваючи все більшої сили та драматизму. Цікавий ритмічний епізод з ударними привів до повернення цієї теми, а завершення частини виявилося досить несподіваним і драматичним.

Третя частина зберегла урочистий характер попередніх епізодів, але стала значно світлішою, маршовою і танцювальною. Її музика була настільки захопливою, що деякі слухачі навіть мимоволі підтанцьовували головами. Особливо яскраво прозвучала фанфарна тема, яка сприймалася як утвердження козацького духу та перемоги світла над темрявою. Після сповільнення музика знову пришвидшилася й перетворилася на своєрідну танцювальну радість життя. Щільне тутті оркестру створило надзвичайно потужний ефект.

Після трьох фінальних акордів симфонія завершилася. Однак слухачі не поспішали залишати залу. Публіка була настільки вражена виконанням, що ще довго не припиняла оплесків. Овації буквально не відпускали оркестр зі сцени, і зрештою музиканти зіграли третю частину Симфонії № 4 на біс.

Це був надзвичайно промовистий момент: музика Володимира Йориша, яка майже століття чекала свого часу в архівах, не просто повернулася на сцену — вона викликала животворний і безпосередній відгук у сучасного слухача.

Концерт “Український модерн” став важливим нагадуванням про величезний пласт української музичної спадщини, який ще належить відкривати. У музиці Йориша поєдналися драматизм і ліризм, українські інтонації, танцювальність, фанфарність та образ сили. А фінальні оплески залу засвідчили, що ця музика, створена майже сто років тому, здатна звучати переконливо й сьогодні.

Мабуть, саме в цьому і полягає особлива цінність таких концертів: те, що довгий час було лише рукописом в архіві, не тільки знову стає живою музикою, а й знаходить свого слухача!

Текст: Анна Гуріна

Фото: Роксоляна Труш

Матеріал вперше опубліковано на https://zbruc.eu/