Всі ми чули, як звучить цей інструмент-велетень, але хто бачив, що в нього всередині? Зазвичай ми бачимо лише малесеньку частину цього “космічного шатлу”, і виникає багато питань, як же він функціонує. Тож давайте спробуємо розібратися.
Орган складається з трьох основних частин. Перша з них – це та, на якій безпосередньо грає органіст. Вона називається органний пульт. На ній розташовуються клавіатури для рук (від однієї до дев'яти) та ніг. Клавіатури для рук дещо коротші, ніж на фортепіано (60 замість 88 клавіш), а в педалях розташовані близько 2 октав.
Також на пульті управління розташовані кнопки регістрів та деякі інші елементи управління (про них розповім у наступному блозі). Сам по собі цей пульт не звучить. Тобто якщо ви просто підійдете до нього і натиснете клавішу, як на фортепіано, нічого не відбудеться.
Іноді можна побачити інструмент, який складається лише з такого "пульту", а внизу замість педальної клавіатури – дві великі пласкі педалі. Це не орган, а фісгармонія, його “молодша сестра”. Цей інструмент був особливо популярним наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. У ньому виконавець за допомогою цих педалей накачував повітря, щоб фісгармонія звучала.
Наступна частина органа, яка безпосередньо звучить – це труби. З концертної зали ми бачимо лише один їх ряд, він називається проспектом. Основна його мета – це зовнішнє оформлення органа. Іноді ті труби, які ми бачимо, мають лише декоративну функцію і взагалі не звучать.
А тепер уявіть собі – ці проспектні труби утворюють лише один регістр, тобто вони мають один тембр звучання. А для того, щоб зазвучав інструмент, який має 60 регістрів, тобто 60 різних тембрів (як, до прикладу, у Львівському органному залі), потрібно близько 4500 труб!
Регістри - це, як на мене, найбільша родзинка органів. Адже кожен має своє неповторне забарвлення, і їх можна змішувати у безлічі комбінацій!
Для того, щоб труби по-різному звучали, використовують різні матеріали (дерево, метал), різні сплави та найрізноманітніші форми: круглі та квадратні, прямі, завужені та розширені, закриті та відкриті, з язичками та без, з конусами наверху та тоненькими трубочками - людська фантазія та винахідливість безмежна!
Розташовані всі ці труби досить кучно, проте так, щоб настроювач мав до них доступ – адже всі ці труби можна налаштовувати нижче та вище.
Кількість регістрів та їх тембри на кожному інструменті різна. Це може бути як маленький орган з 6 регістрами та однією клавіатурою на пульті, так і гіганти з 30 тисячами труб та 9 клавіатурами!
Але потрібна ще одна складова, яка з'єднувала би клавіші і труби: щоб при натисканні клавіші відкривався доступ повітря до певної труби. Існує кілька способів, як саме це зробити. Це може бути система важелів, які механічно з'єднують ці частини. Це найдавніший тип з'єднання, і в такому разі органний пульт знаходиться безпосередньо біля труб.
Є інший спосіб, коли клапани відкриваються за допомогою тиску повітря. Можна також з'єднувати елементи за допомогою електрики, це дає змогу розташовувати труби на будь-якій відстані від пульту. Це особливо важливо для інструментів-гігантів та кіноорганів, у яких крім звичних труб до клавіатури можуть бути під'єднані фортепіано та ціла армада ударних інструментів.
Проте всі ці елементи лишилися би німі, якби не серце органа, його дихання. Для цього використовуються великі шкіряні міхи, які слугують резервуаром для повітря. З одного боку у них нагнітається повітря, а з іншого – під тиском поступово подається у труби. Цей тиск зазвичай здійснює звичайна цегла, покладена на міх, проте – чітко вивірена кількість цегли.
Зараз повітря нагнітається мотором, проте до винайдення електрики це робили вручну. Часом для того, щоб зазвучав один орган, потрібні були десятки людей, які накачували повітря. Іноді їх пробували замінити кіньми, проте відповідний запах не надихав на слухання музики :)
Про орган можна розповідати і розповідати, тож чекайте продовження у наступному блозі за тиждень!
Щиро запрошую на мої концерти в Органному залі!
😽 Світлана Позднишева