Органістка Юлія Юрчак грає українську музику в Альпах та перекладає твори для органа.
Юлія Юрчак усього за два з половиною роки зуміла стати солісткою, яка гідно представляє українську органну музику за кордоном. Днями Юлія повернулася з гастролей у Франції, де зіграла два благодійні концерти на підтримку України. Один з її виступів відбувався в Альпах, де французька публіка вперше почула музику українця Михайла Шуха, а також органну обробку народної пісні «Пливе кача».
23 і 24 липня органістка Римо-католицького собору Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі гратиме два сольні концерти у Львівському органному залі. Ми поспілкувалися із Юлією напередодні виступу.
– Розкажіть, як ви стали органісткою та за такий короткий період змогли на високому рівні опанувати один із найскладніших музичних інструментів?
– Закінчила музичну школу за класом фортепіано. Потім було навчання у музичному училищі та консерваторії в Одесі за двома спеціальностями: композиторство і музикознавство. Цього року приступаю до написання кандидатської дисертації за другою спеціальністю.
Навчаючись на композиторському факультеті, рік опановувала орган на факультативі. З того часу все і почалося для мене, як для органістки. Мені дуже пощастило з викладачем: Єфремова Ольга Олегівна – неймовірний викладач та органістка, стажувалася у доктора Людгера Ломана в Німеччині, є дипломанткою професійних конкурсів органістів. За рік факультативу вона намагалася передати нам максимум знань. І досі консультуюся з нею з різних професійних питань.
Під час навчання я стала органісткою в Римо-католицькому соборі Успіння Пресвятої Діви Марії. Мені дуже пощастило, бо мала вільний доступ до органа. Перші три-чотири місяці проводила по шість-сім годин за інструментом, я майже жила в соборі, настоятель казав, що я там вже поселилася (сміється – ред.).
Вже три роки існує мій колектив “Spirit of music”, де я є директоркою. Його співзасновниця – Прасков’я Бєлкіна - піаністка, хормейстер, вокалістка, це моя музична соратниця. У “Spirit of music” багато музикантів. Разом ми робимо музичні проєкти в Одесі, особливе місце серед яких займають, звичайно, органні концерти в католицькому храмі на вулиці Катерининській. Ми встигли зробити багато крутих проєктів, навіть під час карантину. Відремонтували нижній електронний орган за допомогою нашого хорошого друга, висококваліфікованого органного майстра з Київської консерваторії, Дмитра Береговського. Були концерти з органом та клавесином, ми навіть привозили білий рояль, а одного разу, незадовго до початку війни, зробили унікальний концерт з використанням світла – «Music of the Night», наш спільний проєкт зі світловим дизайнером Дмитром Галькевичем.
– Яку пораду можете дати тим, хто хоче опанувати орган?
– Займатися і ще раз займатися! Як і на початку будь-якого шляху, опанування органа вимагає великих часових вкладень. Також мене виручало те, що маю за плечима балетну школу, і координація ніг з руками в мене більш менш налагоджена.
Дуже хорошим поштовхом для мене була участь у Львівській органній резиденції, куди я потрапила минулого року з легкої руки Надії Величко (солістка Львівського органного залу – ред.). Вона побачила мої записи у Facebook і запросила до Львова.
Органна резиденція дала можливість опинитися у професійному середовищі і спілкуватися з уже сталими музикантами. Особливо сподобалося, коли кожен з них розповідав свою історію. Мені на той момент було 33 роки, у порівнянні з іншими учасниками я доволі пізно почала займатися органом. Але я дуже добре памʼятаю історію Міхала Шостака, коли він сказав, що лише в 17 років почав грати, та Станіслава Калініна, для якого орган – це теж друга освіта, а перша, як і в мене, музикознавча. До речі, музикознавці вивчають партитури симфонічних творів, історію інструментів. Це дуже допомагає в опнуванні оргаа, особливо при підборі регістрів.
Друге і найголовніше, що дала Органна резиденція, – це створення соціального капіталу. Ми спілкуємося один з одним, підтримуємо, обмінюємося нотами, літературою, радимося. Органна резиденція має на меті створення спільноти українських органістів, ми ж такі рідкісні пташки!
– За останній рік ви мали багато виступів як органістка і зовсім нещодавно повернулися із гастролей у Франції, де просто вразили всіх виконанням української органної музики. Розкажіть про ці концерти.
– 9 липня я грала концерт у французьких Альпах. Ідея організатора була наступна: природа є сценою, електронний орган стояв на деревʼяному настилі, а глядачі розташовувалися прямо на зеленій траві. На висоті 1800 метрів, на фоні одного з найбільших піків – гори Ла Меж, на заході сонця звучав орган. У мене як у виконавиці було два завдання: познайомити європейців з українською музикою і зібрати кошти на підтримку України. Так сталося, що я зараз опікуюся одним з батальонів ТрО Одеси, де служить дуже дорога мені людина. Завдяки концертам ми зібрали близько 1500 євро, за ці кошти вже закупили трохи необхідних речей для хлопців.
– Серед творів, які ви грали у Франції, була органна обробка народної пісні “Пливе кача”. Це ваша авторська обробка?
– Це ноти “Піккардійської терції”, які я трохи адаптувала для органа. Я довго думала, чим завершувати концерт, але потім коли дізналася, що в Греноблі будуть українці на концерті, бо там достатньо велика українська діаспора, то обрала саме цей твір. Грала майже без сліз, плакала потім.
– Як ви створюєте органні обробки творів? Розкажіть, як відбувається процес.
– По-різному. Буває так, що твір одразу кладеться на орган, буває – ні. Так було, наприклад, з романсом Щуровського, який мені дуже хотілося перекласти на орган, але я зрозуміла, що він втрачає багато чого. Теж саме було з Карамановим (український композитор, кримський татарин).
Оркестрові твори зазвичай на орган перекладаються ідеально. Я беру партитуру, клавір, якщо є, і починаю творити за органом, бо треба писати так, щоб одразу було зручно і рукам, і ногам, щоб і регістровка відповідала тому звучанню, яке задумував автор в своєму оригінальному творі. Тут можу згадати “Запорізький марш” Лисенка, який теж грала у Франції і везу до Львова. Орган дуже точно передав сурми і навіть цимбали.
– Тобто твір треба адаптувати під кожен конкретний орган?
– Переважно так, бо в кожного органа свої регістри. Це найскладніше в професії органіста – вміти дуже швидко адаптуватися. На початку це великий стрес. Але органіст тим кращий, чим на більшій кількості органів він заграв.
– Розкажіть, на яких органах ви грали?
– У соборі на Катерининській в Одесі, де я граю, два органи – електронний, який нам вдалося відремонтувати завдяки коштам, зібраним з концертів, і другий – пневматичний, майже на 2 тисячі труб, подарований польською громадою. Перед війною ми якраз почали збирати кошти на його відновлення.
В Одесі я грала на органі в консерваторії, який до речі, цього року також хотіли реставрувати – вже знайшли кошти і домовилися з майстром з Києва, але почалася війна, Дмитро Береговський пішов до тероборони, і гроші зараз потрібні більше на інші речі. Але все ще попереду.
Дуже цікавий орган в одеському оперному театрі. Це молодший брат вашого львівського Rieger-Kloss, у ньому 2,5 тис. труб. У органа незвичайне розташування: один гральний стіл знаходиться в оркестровій ямі, другий може викочуватися на сцену, а труби знаходяться на пʼятому поверсі театру з двох різних боків. Затримка звуку – близько секунди, органісту доволі непросто орієнтуватися, додає складнощів і акустика театру, але грати на ньому дуже цікаво.
Цього року у Німеччині вдалося пограти на кількох органах барокового типу. У Франції в горах грала на одному з найкращих електронних органів фірми “Аллен”. У соборі Еглізе Сен-Луї в Греноблі був наразі найбільший орган, на якому я грала – майже на пʼять тисяч труб, ще й з шамадами.
– Знаю про вашу співпрацю з Відасом Пінкевічусом, відомим органістом з Литви, який присвятив вам свої твори.
– Якось я шукала органні обробки українських пісень і натрапила на сайт Відаса, там знайшла його органні перекладення “Ой чий то кінь стоїть” і “Ніч яка місячна”. Виконувала їх на концертах. Відас побачив мої записи, ми почали листуватися, потім присвятив мені твір “Стоїть явір над водою” – це одна з найулюбленіших моїх пісень. А після того, як він почув запис “Пливе кача”, це надихнуло його на створення Медитації на цю пісню. Мені дуже подобається, як пише Відас – це поєднання сучасної гармонії з нашими народними мелодіями. Дуже цікаво!
– За кордоном ви грали музику Михайла Шуха, Дмитра Бортнянського. Як її сприймали європейці?
– Французи дуже тепло сприймали. Мабуть, тут спрацювала близькість менталітетів – французького й одеського (сміється – ред.). У нас багата спільна історія, французи зробили багато для нашого міста (Ланжерон, дюк де Рішельє), в Одесі навіть через те, що було багато різних національностей, деякий час для зручності спілкувалися французькою – це до слова про те, яке Одеса “російське місто”.
На осінь мене запросили до Італії, де, якщо все добре складеться, також гратиму концерти на підтримку України. Італійці теж хочуть українську музику. Дуже добре знають Бортнянського, дуже люблять Лесю Дичко, Мирослава Скорика.
На початку війни наш колектив робив два онлайн-концерти з українською музикою. Потім я виклала відео з концертів у групі органістів у Фейсбук та написала, що маю ноти цих творів. Ноти розлетілися по всьому світу! Мене питали їх музиканти з Америки, Фінляндії, Англії, Німеччини. Українська музика цікава світові.
– На своїй сторінці у Facebook ви проводили благодійний аукціон із продажу власних картин та вишивок також на підтримку тероборонівців.
– Так, він ще триває, ще продаю п’ять картин. Малюю я й досі, дуже люблю це, в дитинстві вчилася в художній школі, але так вийшло, що музика займає більшу частину мого життя, і я не проти. Якийсь період підробляла рукоділлям: вишивала рушники, шила вишиванки на замовлення, і в мене є й вишиті картини. А через те, що вони просто висять, вирішила їх реалізувати на добру справу.
Ніколи б не подумала, що доведеться розбиратися у видах бронежилетів та амуніції! Хочеться, як і раніше, дивитися сукні та туфлі. Але такі часи, тож маємо робити все можливе для нашої перемоги.
Спілкувалася Діана Коломоєць
Фото надані Юлією Юрчак
Інтервʼю вперше опубліковано на сайті Zaxid.net