14 грудня у Львівському органному залі відбудеться концерт «Музика заліза та бетону»
14 грудня у Львівському органному залі відбудеться концерт «Музика заліза та бетону» у рамках стратегії промоції української класичної музики Ukrainian Live. Львівські музиканти виконають твори, написані молодими харківськими композиторами за часи повномасштабної війни росії проти України
Стратегія Ukrainian Live, яку реалізує Львівський органний зал, вже відкрила маловідому музику Стефанії Туркевич, Василя Безкоровайного, Романа Придаткевича, Володимира Фемеліді, Порфирія Бажанського, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича та інших.
Важливе місце в проєкті приділяється промоції сучасної музики, особливо молодих авторів. У рамках стратегії командою Львівського органного залу вже реалізовано проєкти «Музика молодих композиторів» спільно з Львівською національною музичною академією імені Миколи Лисенка та Харківським національним університетом мистецтв імені Івана Котляревського. Особливістю цьогорічного проєкту з харківʼянами є те, що звучатимуть твори, написані під час повномасштабної війни – у 2022 та 2023 роках.
Музика в часи війни
Про творчість у часи війни, музичні експерименти, аванґард і харківську композиторську школу ми розмовляли з куратором проєкту від боку ХНУМ, викладачем і композитором Володимиром Богатирьовим:
– Ми вирішили відібрати твори, які є найбільш актуальними, мають аванґардну естетику або стилістику. Під час війни голос мільйонів може дещо стирати цю актуалізацію. Тому ми зосередилися на творах, які написані для сольних інструментів (де є тільки один виконавець) або для дуету, оскільки людина – істота соціальна, їй треба з кимось комунікувати. У нашому випадку виникає унікальна комунікація на сцені між двома виконавцями, за якою спостерігають глядачі. Саме за такими критеріями ми обирали твори для цієї події.
За словами Володимира, деякі молоді митці виявили бажання написати музику саме для цього проєкту, попри доволі стислі терміни:
– Так у нашій програмі є кілька премʼєрних творів. Це вокальний твір Єлизавети Волошиної «Далеке Літо» на слова Івана Малковича для сопрано і фортепіано, а також твір для фагота й фортепіано Олексія Швиркунова «Шепоти і крики». Премʼєрним буде також виконання твору «Pain(ts) of W.» на текст Наталі Маринчак для голосу і саксофона, який я написав разом із колегою Катериною Палачовою для іншого проєкту.
Аванґард, неофолк і рок-н-рол
Програма концерту «Музика заліза та бетону» вибудована дуже ретельно. Володимир Богатирьов розповів про це докладніше:
– По «краях» програми звучатимуть твори для скрипки соло. Перший – цикл «Метаморфози» студента Іллі Левади, а останній – цикл «Сім слів про коломийку» викладача Дмитра Малого. Відомо, що скрипка – найбільш наближений до людського голосу інструмент, але й також широко розповсюджений в Україні як народний. Наша програма – україноцентрична. Тож ми вирішили, що було б непогано почати і закінчити творами для скрипки.
Твір Левади написаний у 2023 році і являє собою метаморфозу поведінки різних людей, які перебувають у замкненому просторі без можливості спілкування. Музика спочатку видається незбагненною, однак потім цей вир затягує і слухачеві стає цікаво, що буде далі. Це певною мірою експресивна музика, в деяких моментах медитативна, та, зрештою, вона відповідає концепції – метаморфозам.
Твір Олексія Швиркунова представляє композитора в новій ролі, зазвичай він працює в іншій стилістиці, але для цього проєкту вирішив спробувати щось для себе незвичне. Він обрав рідкісний для нашого регіону склад: фагот і фортепіано. Олексій намагався поєднати злегка пристрасний тембр фагота і дещо прохолодний – фортепіано. І додав певні прийоми вокалізації, коли виконавці мають реально прошепотіти чи прокричати деякі слова. Цей твір, на мою думку, щільно повʼязаний з українською культурою музикування. У ньому є поєднання пісні і танцю.
«ICHTHUS ІІ» Дениса Бочарова – доволі цікавий опус. Ichthus (Ίχθύς) – це давньогрецький акронім, який розшифровується як «Ісус Христос, Божий син-спаситель». Символ християнської віри. Для творчості Бочарова в принципі характерна така знаковість і символічність. Можна сказати, що «ICHTHUS ІІ» – найбільш аванґардний і радикальний твір у програмі всього концерту. Проте це вельми сердечна музика, попри складність та інформаційну насиченість. До того ж, цікаво буде розшифрувати цей акронім, вписаний автором у музичне полотно.
Твір Бочарова не зовсім новий, але композитор вніс туди правки, і музика по-новому сприймається зараз. Її написано лише для правої руки піаніста. Є твори, написані лише для лівої руки, а от для правої зустрічаються вкрай рідко.
«Далеке Літо» на слова Івана Малковича написала Єлизавета Волошина. Для цієї молодої композиторки характерна кордоцентричність. Тому ми поставили цей твір усередину програми. Вірш – про кохання, утім є певною алюзією на взаємодію природи й людини. Можна, звичайно, розглядати його як романс. Але авторка намагалася працювати з музично-риторичними фігурами, які тяжіють до української народної музики – трихорд і тетрахорд. Якщо вважати цей твір неофольклорним, він заграє з іншою частиною аудиторії. Це спроба наблизити фольклорні течії до академічної традиції, внаслідок чого народжується доволі цікава композиція.
«Стани душі та тіла» для цимбалів соло – цикл, обʼєднаний певною ідеєю. Це твір мого студента Данила Лазарєва. У цимбалістів дуже невеликий репертуар сучасної академічної музики, саме contemporary. У світовій музиці існують прецеденти, коли композитори не цимбалісти, як-то Дьордь Куртаґ або Золтан Кодай, писали для цимбалів соло або включали їх до складу ансамблів. Існує, наприклад, Сюїта Анрі Дютіє для струнних і цимбалів. За кордоном цимбали вже не сприймають як суто народний інструмент, а в Україні чомусь досі існує такий ореол. І це дуже дивно, адже інструмент – дуже широкий за можливостями і неоднозначний за звучанням.
Твір Лазарєва «Стани душі та тіла» став «виходом за межі». Тут композитор спробував звести уся до якоїсь техніки, у даному випадку додекафонної, 12-тонової, яку розвинули композитори нововіденської школи. Також автор застосував незвичний підхід для звучання цимбалів – це препарація. Необхідно було, щоб цимбали звучали несхоже на себе. Й ось весь цей мікс експериментів вилився в сюїту для цимбалів соло з чотирьох частин: «Роздуми», «Рухи», «Питання» та «Мінливості». Музика відображає різні стани душі й те, як вони впливають на тіло. Така алюзія на вислів «у здоровому тілі здоровий дух», а тут – «у нездоровому тілі, нездоровий дух».
Далі йде наш із Катериною Палачовою твір «Pain(ts) of W.» Так, ви правильно здогадалися war – саме те слово, що зашифровано за літерою. Опус написано у співавторстві й у цьому його унікальність, адже зазвичай композитор працює одноосібно. Слова – нашої харківської поетки Наталі Маринчак. У неї нещодавно вийшла збірка «Відчаєспинне». Це такий умовний щоденник війни з 24 лютого 2022 року.
Серед віршів ми вибрали один найбільш жахаючий і водночас мотивуючий, життєствердний, на нашу думку. Вірш зветься «Хто це…» Авторка ніби спілкується з різними людьми, яких торкнулася війна: це діти, які втратили батьків, матері, котрі переживають за синів на фронті, чоловік, що втратив усю сімʼю, залишився тільки кіт…
Цей текст обриває серце. У музиці ми намагалися передати його у вигляді певних скетчів. «Pain(ts) of W.» за структурою ніби сюїта, але кожна її частинка – коротенька, не більше однієї-двох сторінок нотного тексту. Це той момент, який зафіксувала авторка вірша, момент, після якого змінюється все. Ми своєю чергою втілили його в музиці.
Твір написано для незвичного складу – саксофон і голос. Для мене це було закриття певного гештальту. У студентські роки мав ідею подібного твору, але на той момент мені не вистачало техніки.
Сама назва «Pain(ts) of W.» має кілька сенсів. З одного боку, paints – це картинки цієї війни, а з іншого, – pain – це біль війни. Після літери W., недарма стоїть крапка. Фонема [W] обігрується в самому творі. Вона є позначкою певного зламу. Щоразу коли вокаліст стикається з цією фонемою, в нього змінюється інтонація і контекст. Саксофон у якийсь момент починає використовувати цю фонему і набуває людських рис. Вийшов не просто твір, де голос солює, а саксофон акомпанує, – вийшов власне дует.
Наприкінці звучатиме твір Дмитра Малого «Сім слів про коломийку». Можна сказати, що певною мірою це «бенгер» цього композитора, оскільки твір лунав на теренах України не раз, а також виконувався у Німеччині, Нідерландах, Франції. Тобто він уже має світову славу.
За суттю – це неофольклорний твір. Можна спитати: «А де ж тут аванґард?» Авангард не обовʼязково має бути дивним, незрозумілим, надскладним, іноді це те, що може бути революційним. Для Дмитра Малого «Сім слів про коломийку» – теж революційний твір.
За словами композитора, це найпростіший твір для скрипки, який він міг тільки вигадати. Такий, що навіть сам може його виконати, хоча не є професійним скрипалем. У його народній основі танцювальність є головною стихією. Дозволю собі таке порівняння: це рок-н-рол у народному стилі, де скрипка «розриває» акустику приміщення.
Залізобетонний Харків
Тож у програмі ми почуємо й авангард, і неофолк, і рок-н-рол. Але організатори назвали концерт «Музика заліза та бетону».
– Для назви треба було видумати щось настільки впізнаване про Харків, аби воно було зрозумілим не лише харківʼянам, а насамперед львівʼянам, – продовжує Володимир. – У Харкові існує бренд «Харків Залізобетон» – це волонтерська організація, яка збирає гроші на ЗСУ, за донат можна придбати худі, світшоти, футболки зі символом нашого міста – Держпромом і написом «Харків Залізобетон». Держпром був першим і єдиним свого часу хмарочосом в України, який був побудований із заліза і бетону. Немає нічого більш символічного, ніж Держпром у Харкові. І, звичайно Харків – залізобетон, тому що ті, хто його боронять, його мешканці є сильними людьми.
Ми вирішили зупинитися на цій фразі, обравши назву «Музика заліза та бетону». Наша програма за архітектурою нагадує Держпром: у нас є залізо, котре як каркас тримає на собі все, відповідає суто харківській стилістиці, і є бетон – зовнішні атрибути нашої харківської школи. У нас не було власної школи аванґардистів, як шістдесятники у Києві. Не можна сказати, що у нас є велика тяглість народної традиції, як у галицької школи. Але ми всі різні – і в кожного свій аванґард. Як і Держпром, що складається з багатьох корпусів. Є складові однієї стрункої системи. Саме тому це музика заліза і бетону, архітектурно вона схожа на наш головний символ міста.
Виконавцями на концерті 14 грудня будуть львівʼяни, студенти й випускники Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. Їхнім рекрутингом займається моя колега Поліна Кордовська, яка зараз перебуває у Львові. Деякі з них вже друге виконуватимуть музику харківʼян для цього проєкту. Вперше вони грали на заході у листопаді 2022-го. Послухати «Музику молодих харківських композиторів», яка виконувалася в Органному в 2022 році, можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=_2eVGN0HlWQ&list=PLzEmUvS8vpDkK5Ee4rb_42N8R6swNwq5Y
На цьому концерті також буде здійснено професійний аудіо- та відеозапис творів, що поповнять скарбницю мобільного додатку з українською класикою Ukrainian Live Classic. Записи буде також презентовано на однойменному YouTube-каналі.
Спілкувалася Діана КОЛОМОЄЦЬ
Фото Володимира БОГАТИРЬОВА