Перший звук моєї нової симфонії — це пауза

Харківський композитор Володимир Богатирьов про написання симфонії на замовлення Львівського органного залу

У межах стратегії Ukrainian Live Львівський органний зал з 2019 року замовляє нові твори сучасним українським композиторам. За цей час з’явилися симфонії, концерти й камерна музика таких авторів, як Золтан Алмаші, Олег Безбородько, Олександр Родін та багато інших. До цього переліку долучиться і харківський композитор Володимир Богатирьов, котрий пише нову симфонію. Премʼєра твору відбудеться 15 лютого у Львівському органному залі. Про ідею своєї симфонії та роботу над нею — у розмові з композитором.

Володимире, я хотіла б розпитати вас про симфонію, премʼєра якої відбудеться у лютому у Львівському органному залі. Чи маєте ви вже окреслені ідеї, концепцію, можливо, матеріал? 

Так, звісно. Початково ідея полягала в тому, щоб написати симфонію про Харків. Умовно кажучи, “Харківську симфонію” — про простори, які раніше були наповнені людьми, а тепер, унаслідок війни, спорожніли. Відповідно до цього виникла й назва — “Лімінальна симфонія”. Лімінальність як стан переходу: від простору живого, заселеного, до простору порожнього. Цей стан добре передавав характер задуманого твору.

Але в грудні, під час розмов із дирекцією Органного залу, зʼявилася думка зробити цей твір масштабнішим – не лише привʼязаним до конкретного міста. Постало питання: а чи може симфонія репрезентувати Харків загалом?

І тут я зрозумів, що написати “Харківську симфонію” неможливо. Харків — надто багатогранний, надто різноманітний культурно. Спроба охопити його цілісно неминуче перетворилася б на еклектику. Тому я ще раз усе переосмислив і дійшов іншого рішення.

Це буде симфонія з іншим смисловим акцентом. Назва умовно читається як “7-фонія” (septte-fonia): сім звуків. Її можна трактувати двояко: і як суто композиційний принцип (сім звуків), і як сакральний символ.

За формою це оркестровий твір із притаманними симфонії рисами. Але що таке симфонія у XXI столітті? Чи це лише форма, чи масштаб ідей? Сьогодні симфонією може бути як 25-хвилинна пʼєса з глибокою концепцією, так і твір тривалістю у 3,5 хвилини, названий автором симфонією. У моєму випадку саме широта ідеї дозволяє мені використати назву “симфонія”.

Тематичне ядро твору справді складається з семи звуків. І тут я свідомо звертаюся до сакральності числа сім. У біблійній традиції це число творення: сім днів, за які був створений світ; сім нот, сім чудес світу. Це число глибоко вкорінене в людському бутті.

Перший “звук” цієї симфонії — це пауза. Симфонія починається з тиші: музиканти піднімають інструменти, але не грають. І лише згодом із хаосу народжується звук, народжується життя. Саме ця ідея, на мою думку, надає твору справжньої масштабності — виходу за межі конкретного міста до загальнолюдських, антропологічних смислів.

А чи залишиться в симфонії привʼязка до Харкова?

Вона залишиться радше опосередковано. Передусім у тому, що я — харківський композитор. Я не можу оминути принципів оркестрування, які є питомими для харківської композиторської школи. Говорити про єдину стильову “харківську школу” складно — надто різні композитори її представляють, у них різні техніки, естетика. Але про харківську школу оркестрування говорити можна. Я, до речі, торкаюся цього питання й у своїй дисертації.

Тож оркестрове мислення, певні інтонаційні й темброві рішення все одно зчитуватимуться як “харківські”. Водночас сама концепція твору виходить за межі міста.

Чи вже відомо, з яких частин складатиметься симфонія?

Так. Формально це дві частини, між якими розташоване інтермеццо. Його можна вважати окремим розділом, хоча за обсягом воно менше за основні частини. І найцікавіше: інтермеццо — єдиний розділ, у якому звучатиме орган.

Тобто це симфонія з органом?

Саме так. Інтермеццо має характер ad libitum: воно не є ключовим у смисловому плані, адже ґрунтується на матеріалі першої частини, але є надзвичайно важливим драматургічно. Теоретично симфонію можна виконувати і без цього розділу. Наприклад, якщо оркестр гастролює в залі без органа. Але для львівської премʼєри мені принципово важливо, щоб орган прозвучав.

Орган тут має символічну роль. Я обережно скажу: це відображення ідеї Творця. Водночас ця партія досить коротка за тривалістю. Виходить певний діалог із поняттям Творця в сучасному світі. Якою є його роль сьогодні? Чи вона незмінна? Тут виникають і філософські, і теологічні підтексти – навіть алюзії на Канта й Ніцше.

Чи думали ви вже про виконавця органної партії?

Мені б дуже хотілося, щоб цю партію виконала Світлана Позднишева. Вона має великий досвід роботи з сучасною музикою, виконувала твори мого вчителя Олександра Щетинського (“Колискова і фуга для органа”, “Lacrimosa”), премʼєру органного концерту Родіна та багато інших партитур. Для мене важливо, щоб органістка глибоко розуміла матеріал.

Чи плануєте приїхати на премʼєру до Львова?

Обовʼязково. Симфонія — це непересічна подія в житті композитора. Вона має зʼявитися тоді, коли композитор до цього готовий. Пропозиція написати цей твір надійшла ще півтора року тому, але внутрішнього ресурсу тоді не було. Лише після певних особистих і професійних змін, зокрема після захисту докторського ступеня, я відчув: час настав.

Скільки часу триває робота над симфонією?

Вона ще не завершена, тож процес триває. Концепція сформувалася навесні цього року, активне нотописання почалося восени. Інтермеццо постійно змінюється — то розширюється, то скорочується. Якщо говорити загалом, це кілька місяців інтенсивної роботи.

Як вам вдається працювати в Харкові в нинішніх умовах?

Чесно? Ніяк. Я колись спитав у Дмитра Малого, свого колеги, як він встигає так багато писати. Він відповів: “Я не встигаю”. У мене так само. Постійні обстріли, відключення світла, зміни планів — усе це ламає будь-який графік. Ти плануєш три години роботи — і не пишеш жодного такту. Потім доводиться надолужувати вночі або рано вранці. Це робота ривками.

Попри все це, ви продовжуєте працювати.

Дякуючи нашим захисникам. Завдяки їм Харків досі стоїть. Вони дають змогу поки що в Харкові не відчувати ворога прямо під самими воротами. 

Насправді цей бренд залізобетонного Харкова — це в першу чергу бренд. Харківці відверто дуже втомилися. І це відчувається в повітрі. Можливо, це, певним чином, відіб’ється і на моєму творі. Моя музика може бути сумною, депресивною, а може — навпаки, бравурною. Це фіксація стану, фіксація часу.

Текст: Діана Коломоєць

Матеріал вперше опубліковано на https://huk.media/